Смаки раю - Вольфґанґ Шивельбуш
Доволі другорядне значення має для нас те, що доповідь цього медичного експерта засуджує каву. Справжню, натомість, вагу мають подані тут поняття, образи й уявлення. Панівне поняття тут — загибель тіла, позбавленого рідини. Каву розглядають і засуджують як речовину, що висмоктує і висушує вітальні рідини. Здоровим, із цього погляду, є наповнене рідинами тіло, хворим, натомість, є тіло осушене.
Оцінювання стану здоров’я чи хвороби на підставі вимірювання співвідношення тілесних рідин притаманне так званій гуморальній медицині, популярній в Європі у XVII, а почасти й у XVIII сторіччі, хоча тоді вже зароджується новочасна медицина. Гуморальна медицина закорінена в грецькій і арабській традиціях, а назву вона дістала від латинського слова на позначення рідини або вологи: humor. Нинішнє значення слова «гумор» постало на цьому первинному. Ще у XVIII сторіччі слово «гумор» означає не конче щось смішне, а назагал «настрій» чи «примху» («бути в доброму/кепському гуморі»). Настрій чи примха людини, згідно з уявленнями гуморальної медицини, є вислідом співвідношення її тілесних соків. У цій точці класичне вчення про темпераменти зустрічається чи радше перетинається з класичною медициною. Обидва вони спираються на так звану чотиричленну схему.
Згідно з нею існують чотири тілесні рідини, яким відповідають чотири темпераменти і чотири властивості. Цими тілесними рідинами є: кров, жовта жовч, чорна жовч і флегма. Темпераменти: сангвінічний, холеричний, меланхолійний і флегматичний. Властивості: тепле й вологе, тепле й сухе, холодне й сухе, нарешті холодне й вологе. Стисло підсумувавши, отримуємо такі єдності тілесної рідини, темпераменту і властивостей: кров, за властивістю тепла і волога, породжує сангвінічний темперамент; жовта жовч, тепла і суха, створює темперамент холерика; із чорної жовчі, холодної та сухої, постає вдача меланхоліка, а флегма, холодна та волога, дає флегматичний темперамент.
Чотиричленну схему можна безмежно розширювати поза тілесні рідини й темпераменти. Вона охоплює такі константи, як сторони світу, пори року, періоди людського віку, поживні речовини тощо, що їх, своєю чергою, теж наділяли певними властивостями і прив’язували до конкретного темпераменту, тілесної рідини тощо. Словом, чотиричленна схема є спробою створити універсальну медицину, збагнути людське тіло у його зв’язку зі всією природою світу та як її частину.
Звичайно, медицина XVII сторіччя спробувала помістити каву в цю схему. Та це викликало й очевидні труднощі. Думки розходилися щодо того, чи вважати каву холодною чи теплою, сухою чи вологою речовиною, адже її протверезні й збадьорливі ефекти можна було однаково виразно спостерегти в різних темпераментах. Урешті-решт декотрі її прибічники пристали на порожню формулу, мовляв, кава обіймає всі властивості чотиричленної схеми, а відтак є придатним ліком для найрізноманітніших темпераментів: меланхоліків бадьорить, холериків утихомирює, а флегматиків урухомлює (сангвініка вважали «нормальним» здоровим темпераментом).
«Про здоров’я вчених»
Назва — а надто підзаголовок: «та інших, хто, з огляду на свою діяльність, мало рухається» — цієї дуже популярної в XVIII сторіччі книжки швейцарського лікаря Тисо засвідчує, якою великою мірою люди тоді переймалися новим трибом життя: нефізична праця, сидіння цілими днями в конторі чи за підручником. Доба Просвітництва, яка протягом першої своєї половини цікавиться винятково людським розумом, у другій половині звертається і до питання про наслідки монополії розумової діяльності для решти тіла.
На перший погляд така канонізація кави як панацеї доволі безглузда. Та якщо придивитися уважніше, з медичних текстів XVII–XVIII сторіч можна виснувати, буцімто кава має особливий стосунок до однієї з тілесних рідин, а саме слизу чи флегми, пов’язаної із флегматичним темпераментом. Те, що прозвучало у щойно цитованій негативній оцінці, знов і знов зринає в безлічі інших медичних описів, до того ж незалежно від прихильності чи неприхильності автора до кави. Загалом у XVII сторіччі трималися думки, що кава висушує флегму з тіла, а відтак позбавляє флегматичний темперамент самісінької його основи. Ось і деякі приклади. Дюфур твердить, що кава «висушує всі холодні й вологі рідини». Швейцарський лікар XVIII століття Самюель-Оґюст Тисо пише в праці «Про здоров’я вчених», що з’явилася німецькою 1769 року: «В’язкий слиз, що вкриває стінки [шлунку], зникає; нерви подразнюються, набувають особливої рухливості, а життєві сили виснажуються». Англійський лікар Бенджамін Мозлі говорить про «каву, яка своїм теплом і дієвістю розчиняє навіть найв’язкіші слизисті рідини й поліпшує кровообіг». Урешті, «Енциклопедія» Дидро наголошує особливо сприятливу дію, яку кава має на «важко- тілих, огрядних і вельми перевантажених слизом осіб», тоді як на «худорлявих і жовчних» вона впливає несприятливо.
Підсумуймо. У XVII–XVIII сторіччях каву розглядали як украй суху й осушливу речовину. Цей погляд має виразний асоціативний зв’язок із реальним процесом смаження зерен кави, який видаляв із них природну вологу, їхні рідини. Якщо осушення тіла за допомогою кави оцінювали то негативно, то позитивно, можна припустити, що кожне із цих суджень спиралося на певну ідеологічну настанову. Дещо забігаючи наперед, скажу, що висушування тіла обстоювали прогресивно налаштовані міщанські автори, а консерватори, натомість, уважали його фатальним. Це простеньке рівняння можна легко пояснити.
У XVII сторіччі ті, хто вважав багате на слиз тіло здоровим і гожим типом, сприймали флегматичний темперамент як природну, Богом дану вдачу. Тут незайве пригадати, що аж до часу запровадження нових гарячих напоїв харчування ґрунтувалося суттєво на пиві як основному джерелі поживності (принаймні в Англії та Голландії, перших міщанських націях). І дієтологія, і прості життєві спостереження засвідчують, що пиво вельми сприяє огрядності. В народі пиво та флегму неодмінно згадують поруч.
Колоніальні товари
Ця так звана спонукальна цидула (тобто рекламний плакат) лондонського торговця прянощами та бакалією з XVIII сторіччя демонструє, як нові засоби насолоди — кава, чай і шоколад разом із цукром і тютюном — визначають асортимент, який іще сторіччя тому виглядав би цілком інакше.
Отож коли в XVII–XVIII століттях у каві вбачають зілля, що висушує флегму, за цим уявленням стоїть реальний процес історичної дієтетики: новий, низькокалорійний, а отже, такий, що не призводить до погладшання, напій — кава — заступає пиво. Цей процес в історії харчування був перекладений і мовою медичних понять. Тих авторів XVII сторіччя, які вважали флегматичне, дорідне, «соковите» тіло єдино правдивим, а будь-яку подобу висушення фатальною, остільки слід назвати консервативними, що для них єдиним природним був середньовічний раціон. Уявлення про сухість, що тоді (достоту, зрештою, як і досі) асоціюється з
