Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Автор невідомий - Народні казки
А парубок стоїть та каже:
— А що мені дасте, як я її так заховаю, що і поки світу сонця, то не вилізе? Не треба буде й до митрополита посилать.
Піп як почув, то аж баньки вивалив…
— А як же ти зробиш? Хіба можеш?
А багатий бух йому в ноги:
— Зроби, будь ласка! Що схочеш, те й бери, тільки зроби, щоб більше не вилазила.
— Зроблю. Оддай мені тільки ті гроші, що чортяка порозкидала, більш мені нічого не треба.
— Бери, зроби милость, я ще й рад буд.
— Добре, так ходім же.
Пішов у погреб, витяг тещу з скрині, взяв на плечі.
— А ходім, люди добрі, подивитесь, буду ховать; уже після мене не вилізе.
Прийшли на гробовище: положив тещу в труну, накрив віком, загріб землею, обійшов тричі гробок, переступив, плюнув на гробок.
— Оце, — каже, — ніколи не вилізе.
А багач од радості аж плаче:
— Спасибі, дай Бог здоров'я, іди бери гроші ті, що чортяка порозкидав по погребу; бери, куди хоч тільки й дінь.
Пішов парубок додому.
— А беріть, дядино, мішок, і ви, дядьку, та ходім.
Пішли. Нагребли три мішки, принесли, та ще раз пішли та по мішку набрали — принесли.
— Тепер ходім, дядьку, візьмем і скриню.
Принесли і скриню, зсипали в неї гроші.
— Тепер, дядьку, замикай; буде з тебе?
— Буде, небоже.
— Тепер давай розпрощаємось з вами.
— Давай, небоже.
Став бідний брат хазяйнувати. Купив волів, купив корову, купив пару коней добрих. Купив земельки: та як пішов хліб родить, то за рік так піднявся, що на все село багачем став. А багатому брату пішло все вниз та вниз. Згоріло в нього два млини, згоріла клуня, погорів і хліб, усе чисто. Пішов до бідного брата:
— Купи, брате, худобу.
— Продай, — каже.
Продав усі воли, усі коні, попродавав і вівці… Через два роки дожився до того, що осталася тільки одна хата.
Дванадцять апостолів
Жив собі на світі один різчик. Добрий був майстер. Гарний був і п'яниця…
Якось замовив йому один монастир виточить з дерева дванадцять апостолів. Дав йому монастир і липи, доброї липи.
Ну, заходився різчик біля роботи. Зробив він дев'ять апостолів, а останній матеріал пропив, пропив липу на трьох апостолів. Опохмелився і думає: «Що ж його робити? Приїде з монастиря комісія приймати роботу, а матеріалу нема. Безпремінно повісять!»
А була в цього різчика добра жінка, красива й розумна.
— Не журись, — каже, — чоловіче, якось воно та буде!
Вдяглася жінка гарненько, взяла відра і пішла по воду повз попів двір.
А піп був удівець…
Поздоровкалася привітно:
— Здрастуйте, батюшечко!
Слово за словом, а піп питає:
— Чи не можна прийти сьогодні увечері?
— А чого ж не можна, приходьте, батюшечко, — і назначила попу якусь там певну годину.
Таким же побитом пішла жінка й повз дияконів двір.
Загледів диякон, ахикнув… Слово по слову… Назначила й дияконові певний час.
Потім жінка пішла повз двір старости. Довго й не балакали.
— Прийду, — каже староста, — до тебе сьогодні увечері.
Повернулася жінка додому, розповіла чоловікові: так, мов, і так, будь увечері напоготові.
Прийшов і вечір.
Чоловік сховався в сінях. Дожидають гостей…
Недовго ждали, ось уже й піп стукає у віконце.
Впустила жінка попа в хату. Витягла вареників з печі, подала чарку…
Захмелів піп, став залицятися до жінки. Тільки-но обняти хотів, аж тут чоловік у двері — стук-стук!..
— Ой лихо мені! — скрикнула. — Де ж вас заховати, батюшечко?
І показала:
— Роздягайтесь, батюшко, наголо та ставайте з апостолами в ряд!
Нікуди подітися попові, покорився, став з апостолами в один ряд.
Тільки-но збулася попа, аж ось і диякон у хаті. Посадила за стіл, почастувала чаркою. Тільки що хотів диякон обійняти, коли чоловік у сінях — стук-стук!..
— Роздягайтесь хутчій та становіться в ряд з апостолами, — наказала жінка дияконові. Став і диякон.
Аж ось і староста:
— А здорова будь, молодице, в хаті!
Та тільки-но хотів зачепити молодицю, а тут чоловік у сінях — стук-стук! Мусив і староста роздягатись наголо та ставати в ряд з апостолами.
Ну, поставали всі троє і стоять, грішним тілом світять.
Аж ось і комісія з монастиря — просто до різчика у двір: ігумен, настоятель і ще якийсь там чин. Приїхали гроші платить, роботу забирати.
Зайшли до хати. Пішли по ряду апостолів — усіх дванадцять. Обдивляються. Дійшли аж до того краю, де староста стоїть.
— Гарна робота! — хвалить ігумен. — Як живий!
— Тільки навіщо апостолові, — каже ігумен, — грішне тіло? Чи не можна без нього?
— Можна й без нього, — озивається різчик, — для нас це пусте діло, вмить одріжемо!
І вже бере різчик у руки долото… Ex, як почув це староста, як зірветься з місця та — плиг у вікно! А за ним диякон, а за ним піп…
А різчик як закричить:
— Держіть їх! Держіть усіх, а то розбіжаться! Держіть, а то я за них не одвічаю!
Ну, тут ігумен став просити різчика, покинь, мовляв, долото, чоловіче, нехай уже буде так, як є…
Отак визволила жінка свого чоловіка з біди. А то б повісили, неодмінно повісили б!
Двом помогло
В одному селі люди перестали ходити до церкви. Стогне піп, немає доходу. З боку церкви жив крамар, йому теж від цього гірше стало. Мало людей заходить в крамницю, а тому й виручки мало.
Одного разу крамар приходить до попа та й каже:
— Знаєте, батюшко, що?
— А що? — каже піп.
— Давайте об'явимо «чудо Господнє»: ніби у вас в церкві ікона обновилась. Будуть люди йти, і вам буде виручка, і до мене будуть у крамницю заходити.
— Оце добре ти придумав, — зрадів піп.
На другий день піп почав розповідати скрізь, що в церкві обновилася ікона і милує людей.
Повалили люди до церкви. А крамар мерщій в город та накупив ладану, свічок, оливи.
Пішла торгівля. Зажили піп з крамарем.
Одного разу заходить в крамницю чолов'яга на милиці.
— Здрастуйте, — привітався він до крамаря, — дайте, будьте ласкаві, ладанцю.
Крамар важить ладан та й питає дядька:
— До ікони приїхали?
— Еге, — відповідає той. — Кажуть, що у вас тут ікона обновилася та й людей милує.
— Обновилася й людей милує, — відповідає крамар.
— Та й що ж, і помагає воно людям?
— Якже, якже, помагає! — каже крамар.
— Чи всім же помагає? — питає дядько.
— От за це не скажу, чи всім, чи ні, — каже крамар. — Знаю, двом добре помогло.
Дивакуватий Панас
