Метаморфози - Публій Овідій Назон
151 Випрямивсь; віжки зібравши до рук, вже їх стискує гордо
152 Й дякує щиро за дар тій подяці не радому батьку.
153 Сонячні коні в той час колихнули повітря іржанням —
154 Вогненнодишні Еой, і Пірой, і Флегон із Етоном;
155 Б'ють об запори дзвінким копитом, домагаючись волі.
156 Тетіс, не знаючи, хто там на повозі, вмить розсуває
157 Засуви всі — і сяйнула небес далина неозора.
158 Коні, рвонувшись туди, розсікають ногами повітря,
159 Хмари зустрічні шматують грудьми і, розправивши крила,
160 Швидше біжать, аніж Еври — вітри, що війнули зі сходу.
161 Надто легкою, одначе, була на цей раз колісниця,
162 Не відчували й ваги хомутів своїх Фебові коні.
163 Як на хвилястій воді рівновагу втрачає щоразу
164 Без вантажу корабель і пливе, куди вітер повіє,
165 Так і стрясається вся, і підстрибує, наче порожня,
166 Хоч і везе юнака, по небесних шляхах колісниця.
167 Тут же відчули те коні й, лишаючи биту дорогу,
168 Вже без порядку наосліп кудись, наполохані, ринуть.
169 Заціпенів Фаетон, колії рятівної не бачить,
170 Віжку хотів би сіпнуть, та куди керувати — не знає.
171 Вперше тоді розпеклися під сонцем холодні Тріони,
172 До заборонених вод дотягтись намагаючись марно.
173 Навіть лінивий Дракон, що під самим засніженим колом
174 Досі в льоду напівсонний лежав, не страшний ні для кого,
175 Заворушивсь од жари, спалахнув несподіваним гнівом.
176 Кажуть, що й ти, Волопасе, в той час потривожений жаром,
177 Кинувся, млявий, тікать, хоча мусив тягти свого воза.
178 Глянув з ефірних висот Фаетон на широкії землі,
179 Що простяглися внизу, так далеко — далеко, — й од жаху
180 Зблід, нещасливий, і ноги раптово йому підкосились,
181 І затуманилось нагло в очах серед дня осяйного.
182 Вже він не радий, що батьківських коней торкнувся й про рід свій
183 Врешті дізнавсь, що домігся свого, вже й Мероповим сином
184 Звався б охоче тепер. Під напором Борея, буває,
185 Так от по хвилях летить корабель, коли пустить керманич,
186 Бурі піддавшись, кермо, й на одних лиш богів покладеться.
187 Що тут робить? Вже позаду чимало лишилося неба,
188 Перед очима ж — іще його більш. Відміряючи в думці
189 Два ті простори, то гляне на захід, куди досягнути
190 Вже не судилось йому, то на схід, — та не бачить рятунку.
191 Весь наче здерев'янів: ні відкинути віжок не може,
192 Ні їх утримать; не знає й того, як окликнути коней.
193 З острахом бачить юнак то тут, то там серед неба
194 Різноманітних потвор велетенські та грізні подоби.
195 Є в небі місце таке, де, вигнувши клешні дугою —
196 Дві страхітливі руки — й випинаючи хвіст луковидний,
197 Тілом своїм Скорпіон аж на два розіслався сузір'я.
198 Тільки-но вгледів його Фаетон — усього, наче в поті,
199 В чорній отруті, готового вдарити жалом загнутим,—
200 Весь похолов, обімлів, і з рук йому випали віжки.
201 Коні ж, як тільки незвично лягли їм повіддя на спини,
202 Небо копитами рвуть і, не чуючи жодного стриму,
203 Мчать, куди вільний порив їх жене, крізь місця невідомі
204 Наче сліпі, стрімголов; набігаючи несамовито
205 На щонайвищі зірки, манівцями несуть колісницю.
206 То на крутизні вони, то, злітаючи стрімко додолу,—
207 Вже на тій смузі, що край суходолу, копитами дзвонять.
208 Феба здивована вкрай, побачивши братових коней
209 Нижче від коней своїх. Ось обпалені хмари димляться.
210 Вже спалахнула земля по верхах, зазміїлись довкола
211 Тріщини тілом її обезводненим, сірим од сквару.
212 Трави іржею взялись, пломеніє на дереві листя.
213 Нива неситий вогонь урожаєм своїм підживляє.
214 Мало того: загибають міста, огороджені муром,
215 Цілі краї й племена обертає пожежа навальна
216 В попіл, що з вітром летить. Палахтять і ліси, й верховини:
217 Тавр Кілікійський, і Тмол, і Афон, і Гераклова Ета,
218 Й славна багатством джерел, сьогодні ж посушлива, Іда;
219 Селище Муз — Гелікон і Гем, на той час не Еагрів.
220 Бухає Етна подвійним вогнем у незмірну високість.
221 Ерікс палає і Кінт, Парнас двоголовий і Отрій,
222 Далі — Мікала, й Мімант, і Родопа, що вперше без снігу;
223 Діндіма і Кіферон, де так голосно Вакха вславляли.
224 Скіфії вже не рятує мороз, над Кавказом — заграва.
225 Осса жаріє, і Пінд, і Олімп, що піднявся над ними.
226 Альп небосяжні хребти та підпори для хмар — Апенніни.
227 Щойно тоді Фаетон озирнувсь — і помітив, що цілий
228 Світ наокіл запалав. Омліваючи сам од спекоти,
229 Хоче вдихнути, повітря, однак, мов з глибокої печі,
230 Палить уста йому; чує вже вісь під ногами пекучу,
231 Вже його попіл окрив, переслідують іскри летючі.
232 Весь, наче куряви стовп, він летить, оповитий гарячим
233 Димом, і в тій пелені смоляній нещасливець не знає,
234 Де він тепер і куди його мчать рисаки вихроногі.
235 Кажуть, що люд ефіопів тоді посмуглів, бо раптово
236 Кров, од жари закружлявши прудкіше, забарвила тіло.
237
