Язиката Хвеська - Андрій Анатолійович Кокотюха
— Значить, лишається нам забезпечити Чортіва зятем, — переможно мовив Товкач, і Рикалов щиро здивувався, як це мент усе так несподівано викрутив. — До того ж хтось таки справді мусить бути покараним за всі клопоти, завдані нам із тобою. Хто ж витягнув сюди цього Бойка разом із його негром?
Скупий на емоції Рикалов, миттю прорахувавши, до чого веде Товкач, не стримався, що бувало з ним украй рідко.
— Геніально! Гадом буду — геніально!
— Значить, — переможно завершив Товкач, — редактор нашої популярної міської газети Коля Зубок, чоловік молодий і не одружений, запропонує руку і серце Оксані Чортів, доньці мера, першій дівці нашого міста. Якщо він цього не зробить, тоді мер нашого міста дізнається, як насправді виглядає ситуація з американським негром. Ти, Антоне, порадиш переглянути рішення по тендеру і поміняти його. Інвестор газети «Наше життя» опиниться в прольоті. Йому дадуть зрозуміти, хто в цьому винен. Як думаєш, це Колі Зубку треба?
— Геніально! — повторив Рикалов. — Думаю, Колі Зубку простіше породичатися з мером. Тим більше, мер знає його з хорошої сторони. А Оксана буде втішена. То як, гуляємо на весіллі?
Так, у кабінеті начальника міліції липневої ночі були закладені основи для існування нової міцної української сім'ї.
А того ж таки липневого ранку інша українська сім'я проходила серйозне випробування на міцність.
Коли Максима вивели з міліції, зняли наручники і передали Шализі, він не сказав ані слова. Зате майор коротко і ясно пояснив йом деякі речі. Зрозмівши їх глибинну суть, Бойко вмостився на задньому сидінні його машини поруч із Ірою і подружжя мовчало весь час, поки їхали до Києва.
Та коли, подякувавши рятівникові, піднялися в квартиру і зачинили двері, Максим дав волю почуттям та праведному гніву.
— Отак, значить, у нас все відбувається! — кричав він, міряючи кроками велику кімнату. — А я тут думаю, хто ж це в нас така хвеська язиката! Тобі, виходить, і слова сказати не можна! Відраз язиком своїм дурним ля-ля-ля!
— Ти чого…, — спробувала боронитися Ірина.
— Того! Мені майор сказав: запитав у тебе, звідки ці козли могли про все дізнатися, ну ти йому і ляпнула — поджружкам похвалился! Ті Києвом рознесли, а в Києва, блін, вуха здоровенні! На Борщагівці чхнеш, а на Троєщині тобі «на здоров'я» скажуть! Це вже не перший раз таке, тільки я чогось не міг подумати на рідну жінку! Язика собі відкуси!
— А ти з задницю себе вкуси, гадина! — перейшла в наступ Ірина. — Це ти замість «дякую», морда твоя погана! Якби не я, ти б зараз гнив знаєш де!
— Та якби не твій язик поганий, як б туди, де мало не зогнив, не потрапив би ніколи! І взагалі — бач, вирядилася! — тільки тепер Максим звернув спеціальну увагу на зовнішній вигляд дружини. — Лягавий цей, Шалига, що — за «спасибі» весь цей час мене відпускає і витягає?
Зрозумівши, до чого веде чоловік, Ірина аж почервоніла від праведного гніву. Чого-чого, а такого від Максима вона не чекала.
— Ти на що це натякаєш? Ах ти ж скотина така! Ти на що натякаєш?!
Невідомо, як далеко б зайшла їхня сварка цього разу, якби в неї не втрутився телефонний дзвінок.
Максим вилаявся і зірвав трубку з важеля.
— Слухаю! Кому робити нема чого!
— Це я слухаю! — почулося в трубці. — Вже півгодини вас слухаю! Дайте доспати нормально, в нас тут діти! І нам на роботу! Якщо зараз не припините волати — міліцію викличу! Так і знайте, все!
Хто з сусідів це був, Максим зопалу не розібрав — кинув трубку, та сваритися далі вже розхотілося. Як, власне, і вибачатися: все ж таки Ірина своїм язиком створила йому проблеми. З яких вибрався хоч і не без її участі, проте все одно — дивом.
Тепер спливли з пам'яті інші подібні випадки, коли дружина не могла стримати свого язика за зубами. Не такі, звичайно, серйозні, але все одно — мало приємні. Якщо почати зараз усі ці випадки перераховувати і пригадувати…
Нема для кого: Ірина, голосно грюкнувши дверима, зачинилася в спальні.
Сьогодні він точн спатиме на дивані в залі — це раз. Завтра, мабуть, теж — це два. Поїздка за кордон під загрозою зриву, Ірка може піти на принцип і відмовитися — це три. Взагалі, коли їй щось потрапить під хвіст…
Словом, Ірина станнім часом почала погрожувати розлученням. Це — чотири.
— Та пішли ви всі…, — крізь зуби промовив Максим.
Більше нічого йому не лишалося.
Серія третя
Мільйон у сумці
0
Майор міліції Петро Швидкий, якого навіть через сто років кримінальні злочинці планети Земля будуть згадувати як Шаленого Майора, подивився спочатку на опера Немировича, тоді — на Данченка, його незмінного напарника.
Вірніше, його погляд блукав не стільки по операх, скільки стрибав із кулака на кулак. Доповідаючи останні новини з переднього краю боротьби із банкіром Семеном Котовським, організатором кримінальних схем для успішного відмивання мільйонів, отриманих від незаконного обігу наркотиків, обидва оперативники стиснули правиці в кулаки. Цей жест красномовно показував, де саме в оперів відтепер знаходиться і Котовський, і вся його шайка-лійка.
Надиханий прикладом та ентузіазмом підлеглих, Шалений Майор і собі мимоволі стиснув руки в кулаки. Спочатку — праву, ввігнавши нігті в долоні, потім — ліву.
— Значить, кажете, отут він у нас? — Швидкий підніс кулаки на рівень грудей.
— Так точно! — Немирович і Данченко не стрималися — стукнули один одного кулаком об кулак, наче підлітки, мавпуючи негрів-реперів.
— Повторимо ще раз, — Шалига розтиснув лівий кулак, хлопнув правим кулаком у розчепірену долоню, тоді, видно, зачудувавшись звуком, повторив так іще кілька разів. — Те, до чого ми вже давно готуємося, відбудеться завтра вдень.
— Не просто вдень — серед білого дня, рівно о дванадцятій нуль-нуль, — уточнив Немирович.
— Це в них фішка така: серед білого дня мільйонами ворочати, — пояснив Данченко. — Принаймні, я так собі зрозумів.
— Знущаються, падлюки, — додав Немирович. — Зовсім уже страх загубили.
— Отже, завтра рівно о дванадцятій нул-нуль спеціальний кур'єр, якого ми не знаємо, передасть іншому спеціальному кур'єру, якого ми теж не знаємо, крупну суму готівкою, — підсумував Швидкий. — Очевидно, це буде мільйон доларів США. Далі цей лимон легалізують, розкидавши по різним рахункам у певні відділення банку, який належить Котовському. Ще раз, мужики — інформація перевірена?
— Сто пудів, — кивнув Немирович. — Коля, особистий водій Котовського, маякнув. Як домовлялися, він же наш штірліц у ворожому тилу. На сороковому кілометрі Житомирської траси кемпінг є. Ресторан, сауна, окремі номери…
— Бордельєро, коротше, —
