«Аристократ» із Вапнярки - Олег Федорович Чорногуз
У ті ж дні (але вже вкотре) Ховрашкевич змінив і тему своєї майбутньої дисертації. Тепер вона називалася так: «Роль повітряної подушки шепеона для збереження волосяного покрову на голові клієнта та її позитивний вплив як один з факторів боротьби з атеросклерозом».
Тоді ж під вольєри та лабораторію була виділена величезна площа за рахунок шкільного саду, де колись юннати вирощували райські яблука і збиралися схрестити їх з відомим морозостійким саблуком. Тепер тут працювала експериментальна група на чолі з Ховрашкевичем. Розумовий центр сам по собі перенісся, як і курильня, з бухгалтерії до лабораторії, яка мала той недолік, що їй постійно не вистачало спирту. Через це ряд найважливіших дослідів передчасно згорталися, але ніхто з наукових працівників не падав духом…
І от тепер фіндіпошівці у Кобилятині-Турбінному. Уже сюди привезли нову партію їжаків та ондатр з підшефного лісництва, і на подвір'ї філіалу того дня зчинився такий гармидер, який буває тільки під час новосілля. По коридору снували зі швидкістю кур'єрських поїздів лаборанти та молодші наукові співробітники. Перші мріяли стати молодшими, молодші — старшими. Михайло Ховрашкевич скидався на диригента цирку. Він стояв в усіх на виду, і його бліде й зморщене обличчя випромінювало останні залишки колишнього рум'янцю. З його рота сипалися якісь вказівки. Вони нікого не стосувалися, просто Ховрашкевич давав їх лише для того, щоб і лісники, які привезли їжаків та ондатр, чули, хто тут старший групи.
Настрій в усіх був, як у Стратона Стратоновича на початку кварталу: веселий, збуджений. Їжачки всім сподобалися. А ось ондатрам мало хто заздрив.
— Бродячий зоопарк! — ходив незадоволений Чигиренко-Рєпнінський і, зачиняючись у себе в майстерні, пив великими ковтками ароматну каву «Бонн», а потім, ніби закусюючи цвяхами, що тримав у роті, піднімався вище ластів'ячих гнізд і прибивав по літері нове знамените фіндіпошівське гасло, на яке боялись сідати кобилятинські горобці: «Не соціологією єдиною».
Один плакат Чигиренко-Рєпнінський на замовлення Ховрашкевича почепив і в його новому кабінеті, над диваном, де Ховрашкевич тепер збирався днювати й ночувати, висіло: «Під шепеоном вашим думкам не буде тісно!» Тепер тут Ховрашкевича, як і пляшку з-під молока чи кефіру, можна було бачити о шостій ранку і о дванадцятій вечора. Він у перші дні своїх досліджень не рахувався з собою і вважав, як науковець і холостяк, що наука, так само, як і жінка, вимагають жертв і грошей. Ховрашкевич забув навіть про сон, який любив не менше, ніж науку, про своїх колег, котрих він теж любив, але не любив, коли вони йому заперечували. До роботи після призначення старшим експериментально-дослідної групи Ховрашкевич став таким жадібним, як мільйонер до найдрібніших копійок, з яких починаються великі гроші.
В одних фіндіпошівців намагання Ховрашкевича висунутися будь-якою ціною викликало зловтішну посмішку, в декого й заздрість, а в Стратона Стратоновича — страх перед завтрашнім днем «Фіндіпошу». Такого завзяття й ентузіазму в Ховрашкевича ще не було. Він міг висувати теорії й гіпотези, але кожного разу Ковбик своєю могутньою десницею і словом, що нагадувало відро крижаної води місткістю сто декалітрів, охолоджував голову Михайла Танасовича. А цього разу Ховрашкевич настільки захопився вирощуванням шепеонів, що, здавалося, навіть забув про Стратона Стратоновича. Після несподіваного підвищення по службі Михайло Танасович дозволяв собі більше, ніж йому було дозволено Ковбиком, і носився зі своєю «третьою теорією», як курка з яйцем, але без гнізда.
На заклик оволодіти суміжною професією Ховрашкевич відгукнувся найактивніше і одразу оволодів кількома. Тепер він став столяром (сам ремонтував вольєри і клітки), електромеханіком (провів світло їжакам, забувши про те, що вони люблять темноту і найактивніші бувають тільки вночі), став фізиком (виводив формули), зоологом (виводив шепеонів) і виношував задум стати техніком по штучному заплідненню.
У зміні місця розташування «Фіндіпошу» Ховрашкевич вбачав позитивний вплив на розвиток організмів. Концепція «Третьої теорії» Ховрашкевича набирала своєї чіткості, і тепер Ховрашкевичу здавалася такою стрункою, як телевежа над Кобилятином-Турбінним.
— Селекційний процес, — казав Ховрашкевич, — починається з вивчення похідного матеріалу. А для створення нових видів ми повинні використовувати різних тварин. І головне, я вам скажу, треба застосовувати різні методи гібридизації. То основне в нашій роботі…
У зміні середовища Ховрашкевич вбачав також причини мінливості видів. Прямий вплив умов навколишнього середовища на організм він трактував по-своєму і вже виношував нову ідею — майбутній шепеон схрестити з хамелеоном. Хамелеон мав сісти під макет у вигляді шепеона. Такий макет обіцяв виготовити Чигиренко-Рєпнінський і розмалювати як живого. Хамелеона збиралися посадити туди, а наївний шепеон мав зобов'язання покрити його. Або ж навпаки: хамелеон покривав шепеона.
Такі шапки готувались спеціально для жінок будь-якого віку. Маючи на голові цю розкіш, дама могла відповідно до кольору навколишнього середовища міняти й колір своєї шапочки чи капелюшка. Скажімо, в лісі капелюшок набирав зеленого кольору. В полі, у жнива, ставав би золотим, на трамвайній зупинці — червоним, а в небі чи на воді — кольору неба чи моря. Ховрашкевич цю ідею тільки виношував і своєю таємницею не ділився ні з ким. Поки що його турбували шепеони.
Уже тоді він вивів формулу, зробив підрахунки. Коефіцієнт корисної віддачі для народного гоподарства, наприклад, мав становити близько 10 мільйонів зекономлених ниток, якими земну кулю можна було обснувати по всіх паралелях і меридіанах. Майбутні шепеони мали ще й ту особливість, що за їхнім віком можна було визначити розмір шапки. Схематично у майбутній дисертації Ховрашкевича це
