Лукаві замашки - Павло Добрянський

- Що там гріха таїти, - веде своєї Комашка, - носив я каменя за пазухою після отих зборів, переконався, що дарма, - добрий ти, Юхиме, чоловік. Як собі хочеш, а мушу нині тебе почастувати.

- Не гнівайся, чоловіче, але я скоро повинен бути в аеропорту: син з невісткою прилітають.

- Тож чудово, годинку посидимо - й поїдеш, - рішуче взяв його під руку і повів додому.

Випили.

- Як настоєчка? - підливаючи в чарки, допитувався Комашка.

- Нічого.

- Домашня, на двадцяти травах настояна, - Комашка знав, яку настойку приготувати.

По хвилі Юхим підводиться з-за стола і невпевненим кроком прямує до виходу.

- Е-е, ні! .Я тебе, приятелю, одного не відпущу! - доганяє його Комашка вже надворі і веде у скверик. - Сідай отут, а я таксі впіймаю.

Через якийсь час недалеко від скверика зупиняється спецавтомобіль. До лавочки, на якій сидить Юхим Шкварочка, прямують міліціонери:

- То що, чоловіче, поїхали? - беруть того під руки.

- Мені не по дорозі...

- Громадянине, не будемо розводити дискусії - розберемося на місці.

- Тепер, голубе, доводитимеш на роботі, що ти не верблюд, - зловтішне хихикнув Комашка. І коли переконався, що Шкварочку таки повезли, преспокійно побрів додому.

ЗАТЬМАРЕНА РАДІСТЬ

Суботній день застав Стратіона в розчудесному настрої: і досі в очах сценка, як міліціонери ведуть Шкварочку.

Взявся рукою за край, аж там щось хрусь - вода фонтаном до стелі. Наліг грудьми на кран, де там - вода ще дужче б'є. Біжить до телефону:

- Негайно висилайте слюсаря - кран вирвало!.. Що? Театр, кажете? До дідька мені ваші спектаклі! У мене свій кра-ан!.. Алло-о, жек? Громадянин Комашка турбує...

Кидає трубку і біжіть на кухню: назустріч йому пливе «ескадра» кухонного причандалля. Поки все виловив, з'являється на дверях чолов'яга з цигаркою в зубах - представився слюсарем Цвіркуном.

- М-да! - скрушно похитує головою. - Треба міняти, а тепер цих кранів із свічкою не знайдеш.

- Таке скажеш - їх у магазинах хоч греблю гати!

- Милості прошу - ідіть, купляйте.

- Ну-ну, не гарячкуй, - примирливо кладе руку слюсареві на плече. - Я ж задарма не хочу.

- Ну, хіба вже, як для вас... Є тут у мене бронзовий - думав собі -поставити. Затягне на п'ятірку.

- Бери трояка і ні копійки більше! - взяла злість Стратіона.

- Трояка за бронзового крана?

- Бери, поки даю!

- Не дасте ви - інші дадуть, - слюсар починає складати інструменти.

А тим часом вода в квартирі прибуває і прибуває.

- Ставиш чи ні? - задирає голову Комашка, щоб вода в рот не налилася.

- Не на лякливого натрапили, - виплюнув воду Цвіркун і вплав побрів до дверей. Розчинив їх - з бурхливим потоком вилетів надвір.

- Ну, паразит! Ти мене запам'ятаєш! - погрозив кулаком Стратіон і побіг до сусідів викликати... міліцію.

ЧАРІВНА КУПЮРА

Одного разу лихий підсунув Комашці на очі невикористаний автобусний проїзний квиток, що випадково потрапив у сміття.

- Мільярдерша! - накинувся Стратіон на дружину. - Так усе хазяйство піде догори дном! Ану, підрахуй, скільки ми з тобою грошей проїздили! - І Комашка сам засів за підрахунки.

Вийшла кругленька сума. Відтоді він «урізав» витрати на харчі, наклав табу на проїзд комунальним транспортом. Правда, не ходив на роботу пішки, а їздив, як і раніше, автобусом. Тільки тепер він винайшов оригінальний спосіб у стосунках з кондукторками.

Коли якось кондукторка запропонувала взяти квиток, Комашка поважно простягнув їй купюру вартістю у сто карбованців.

- Ви що? - здивувалася та. - Шукайте дрібніші - у мене немає здачі.

- А в мене не водиться дріб'язку, - гордо пояснив Стратіон.

- Заплатите іншим разом, - примирливо мовила кондукторка.

Наступного разу Комашка старався сісти в інший автобус.

Тепер він чувся, як у бога за пазухою. Правда, час од часу завдавало клопоту конопате дівчисько, котре нещодавно стало їздити цим маршрутом. Та Комашка не з лякливих - кілька разів присоромив її, і тепер уже й ця тримає язика за зубами. Здавалося б, можна святкувати тріумф. Та раптом сталося несподіване. Якось під час чергової зустрічі з тим дівчиськом Комашка звичним рухом простиг легендарну купюру, а кондукторка взяла її. Натомість витягла з кабіни водія целофановий мішечок з мідяками.

- Візьміть здачу, тут дев'яносто дев'ять карбованців, дев'яносто п'ять копійок. Можете не рахувати! - іскрився у її очах глузливий усміх.

Такий поворот справи ошелешив Комашку. Він отетеріло лупав очима то на целофановий мішечок, то на кондукторку. Опам'ятався, коли пасажири вибухнули дружним реготом.

- То ви трудову людину на глум берете! - кинувся Стратіон до дівчини. - Поверніть мої гроші!

- Хіба ж вони в мішечку чиї? - і оком не моргнуло дівча.

- Оддайте мою сотню!

В автобусі зчинився рейвах. Поки пасажири боронили кондукторку, водій викликав міліцію.

«За хуліганські вчинки у громадському місці громадянина Комашку Стратіона Лукича оштрафувати на п'ятдесят карбованців. Матеріали про його поведінку направити за місцем роботи», - Рішення було одностайним,

НОВОСІЛЛЯ

Стратіон задоволене робив оглядини кімнат нової квартири, що виміняв.

- Красота! - гукнув він з балкона. - Тепер заживемо, як у раю!

- Добре, що отих клятих сусідів позбулися, - зраділа дружина.

Того ж вечора Комашка зробив зауваження сусідці, щоб пса тримала в кімнаті, бо він тявкає під його дверима. Іншому сусідові в найкатегоричнішій формі заборонив користуватися магнітофоном, третього, поверхом вище, попередив щоб той не човгав пантофлями по підлозі, бо в Комашки нерви розхитані.

Одним словом, за кілька тижнів увесь під'їзд обурювався:

- Де оцей тип на наші голови взявся?!

Тоді Комашка вирішив їх провчити - дванадцять півнів поприпинав на балконі, а сам, наче бог на хмарині, возгсідав біля них. Наступного ранку півні навперебій вдарили своє голосисте: «Ку-ку-рі-і-ку-у-у!» Першим, кому здали нерви, був поет Гіленко. До нього з вранішньою зорею любила завітати муза. Півняче галасування явно сполохало богиню, й обурений поет постукав до Комашки в двері.

- Я людина інтелігентна, і курники мені заважають, - почав лагідно.

- Ах, пардон, - ковзнув Стратіон у відповідь глузливим поглядом. - Завтра я влаштую солов'їний гай - для вашої музи.

Нахабство Комашки підняло на ноги всіх сусідів - вранішній штурм його дверей чимось нагадував взуттєвий магазин, де тільки-но подали на прилавок наймодніше жіноче взуття.

Коли гамір ущух, - сусіди