Відьмак. Вежа Ластівки - Анджей Сапковський

Молодша Скарра позіхнула, бекнула й голосно перднула. Кохут, що присів на протилежних нарах, буркнув щось невиразне й відвернувся. Був ображений на Кенну, на сестер і на цілий світ.

У звичайних в’язницях арештантів і далі традиційно ділили на статі. У військових цитаделях було інакше. Вже імператор Фергус вар Емрейс, підтвердивши спеціальним декретом рівноправ’я жінок в імператорській армії, наказав, що коли вже емансипація — то емансипація, а рівноправ’я має бути у повний зріст і по всьому фронті, без жодних там винятків чи спеціальних привілеїв для будь-якої зі статей. Відтоді у фортецях і цитаделях ув’язнені сиділи сумісно.

— Ну то як? — повторила старша Скарра. — Випускають тебе?

— Та зараз, — гірко промовила Кенна, й далі з головою, спертою на долоні. — Матиму щастя, якщо не повісять. Зараза! Призналася в усій правді, нічого не приховала, ну, майже нічого, значить. А ті сучі сини як почали мене марудити, спершу ідіоткою мене перед усіма виставили, а тоді виявилося, що я, бач, особа невірогідна й злочинний елемент, а наприкінці вилізла співучасть у змові, що мала на меті повалення ладу.

— Повалення ладу, — кивнула старша Скарра, наче абсолютно не розуміючи, про що йдеться. — Ааа, якщо повалення ладу… То повна жопа, Кенно.

— Та чи я сама не знаю.

Молодша Скарра потягнулася і знову позіхнула, широко й голосно, наче леопардиця, зіскочила з верхніх нар, енергійним копняком скинула Кохута, який зайняв її табурет, сплюнула йому під ноги, на підлогу. Кохут загарчав, але ні на що більше не насмілився.

Кохут був смертельно ображений на Кенну. А сестер він боявся.

Коли три дні тому заселили йому до камери Кенну, швидко виявилося, що коли Кохут і допускає емансипацію і рівноправ’я жінок, то має на ті справи власні погляди. Серед ночі він накинув Кенні ковдру на верхню половину тіла і мав намір скористатися половиною нижньою, що йому, напевне, вдалося б, якби не той факт, що натрапив він на емпатку. Кенна вдерлася у його мозок так, що Кохут завив, наче вовкулака, й затанцював по камері, як тарантулом вкушений. А Кенна, з чистої мстивості, телепатично змусила його стати навкарачки й ритмічно гепати головою в оббиті бляхою двері камери. Коли стражники, заалярмовані страшенним гуркотом, відчинили двері, Кохут гепнув і в одного з них, за що отримав п’ять разів окутою палицею і стільки ж копняків. Резюмуючи, Кохут тієї ночі насолоди, на яку він розраховував, не отримав. І образився на Кенну. Про реванш він навіть думати не смів, бо назавтра до камери потрапили сестри Скарра. Тож слаба стать виявилася у перевазі, й надто швидко виявилося, що погляди сестер на рівноправ’я наближені до Кохутових, тільки що — цілком зворотні, якщо йдеться про ролі, що статям приписані. Молодша Скарра дивилася на чоловіка хижим оком і виголошувала недвозначні коментарі, а старша реготіла, потираючи руки. Результат був такий, що Кохут спав із табуретом, яким у разі чого мав намір боронити свою честь. Утім, мав слабкі шанси й можливості — обидві Скарра служили у лінійних частинах і були ветеранками багатьох битв, табурета б вони не злякалися, а якщо хотіли ґвалтувати — то ґвалтували, навіть коли чоловік виявлявся озброєним бердишем. Утім, Кенна була впевнена, що сестри Скарра лише жартували. Ну, майже впевнена.

Сестри Скарра сиділи у буцегарні за побиття офіцера, а по справі Кохута, колишнього провіант-майстра, тривало слідство, пов’язане з великою, славетною аферою, від якої раз у раз розходилися все дальші кола — пов’язана вона була із крадіжкою військових луків.

— Повна жопа, Кенно, — повторила старша Скарра. — Ти, виходить, у чималі проблеми влізла. А скоріше — то тебе туди всадили. Як же ти, най його дідько, не розкусила вчасно, що про політичну гру йдеться?

— Отож.

Скарра глянула на неї, не дуже розуміючи, як розуміти те коротке твердження. Кенна відвела очі.

Я не скажу вам того, про що я промовчала перед суддями, подумала. Те, що я знала, у яку гру вплутуюся. Ані те, від кого і яким чином я про це довідалася.

— Густого ти собі пива наварила, — заявила мудро молодша Скарра, та що була значно менш тямуща і (Кенна була у тому переконана) і на гріш не розуміла, в чому тут справа.

— А як воно наприкінці з тією цінтрійською княжною було? — не відступала старша Скарра. — Адже ви нарешті цопнули її, ні?

— Цопнули. Якщо можна те так назвати. Яке в нас сьогодні?

— Двадцять друге вересня. Завтра Рівноніччя.

— Ха. Ото дивний збіг обставин. Назавтра буде тамтим подіям рівно рік… Уже рік…

Кенна витягнулася на нарах, підкладаючи сплетені долоні під потилицю. Сестри мовчали у надії, що то був вступ до розповіді.

Нічого подібного, сестрички, подумала Кенна, дивлячись на надряпані на дошках верхніх нар непристойні малюнки і ще більш непристойні написи. Не буде ніякої розповіді. І справа навіть не в тому, що смердюк Кохут смердить засраним донощиком чи якимось іншим там коронним свідком. Просто немає у мене бажання про те говорити. Не хочеться мені того пригадувати.

Того, що було рік назад. Після того як Бонгарт здимів від нас у Клермонті.

Прибули ми туди на кілька днів пізніше, згадувала вона собі, слід вже встиг вистигнути. Куди ловець попрямував, не знав ніхто. Ніхто, окрім купця Хувенагеля, значить. Але Хувенагель зі Скелленом говорити не хотів, не хотів того навіть під дах впустити. Слугами переказав, що не має часу й аудієнції не дасть. Пугач надувався і гнівався, але що йому було робити? Це був Еббінґ, не мав він тут юрисдикції. А іншим — нашим — методом за Хувенагеля не було як узятися, бо мав він там, у Клермонті, приватну армію, і не війну ж нам було починати…

Бореас Мун рознюхував, Дакр Сіліфант й Оль Гарсгайм намагалися використати підкуп, Тіль Ехрад — ельфійську магію, я чувала і слухала думки, але не дуже все те стало в пригоді. Довідалися ми тільки те, що Бонгарт виїхав з міста південною брамою. А перш ніж виїхав…

У Клермонті був малесенький храм, з модрини… Біля південної брами, біля торговельної площі. Перед від’їздом із Клермонту Бонгарт на тій площі, перед тим храмом, скатував Фальку арапником. На очах у всіх, у тому числі й жерців храму. Кричав, що доведе їй, хто її пан і володар. Що ото вчить