Володар драконів - Корнелія Функе

Бен кивнув.

Дракониха потягнула носом і боязко рушила назустріч Лунгу. Кілька секунд вони мовчки дивилися одне на одного. Нарешті дракониха вимовила хрипко:

— Ти не Золотий.

Лунг заперечливо похитав головою.

— Ні, — відповів він. — Я такий самий, як ти.

— Я… я сумнівалася, — сказала дракониха зніяковіло. — Я сама ніколи не бачила Золотого. Але мені розповідали про нього жахливі речі. Кажуть, він дуже хитрий, і іноді його супроводжують маленькі істоти.

Вона з цікавістю подивилася спочатку на Сірчану шкурку, потім на Бур-бур-чана.

— Це кобольди, — сказав Лунг. — Про них ти теж напевно чула.

Дракониха насупила чоло:

— Це ті, які нас зрадили? Саме тоді, коли ми найбільш потребували їхньої допомоги?

— Що? — обурено вигукнув Бур-бур-чан. — Та ми…

Лунг подивився на нього й похитав головою.

— Не гарячкуй, — сказав він. — Ми з цим потім порозуміємось.

— А де решта? — запитав Бен, виходячи з тіні Лунга. Дракониха раптом позадкувала від несподіванки.

— Володар драконів! — вигукнула вона. — Володар драконів повернувся!

Бен зніяковіло опустив голову.

— Де решта? — дракониха схилила шию так низько, що ледь не торкнулася мордою його носа. — Тут! Поглянь навколо.

Бен розгублено озирався:

— Де?

— Тут, — відповіла дракониха, показуючи головою йому за спину. Сірчана шкурка тихенько свиснула.

— Так, — прошепотіла вона. — Це правда. Вони тут.

Вона видерлася на один із зубчастих пагорбів, якими була сповнена печера, і мовчки погладила лускатий камінь. Лунг і решта з подивом дивилися на неї.

Бен простягнув руку і провів по кам’яному хвосту і схиленій драконовій шиї з сірого каменю. Дракониха підійшла і стала позаду нього.

— Нас було двадцять три, — сказала вона. — Але залишилася я одна. Легковажна Майя, звали вони мене, примара Майя, — вона задумливо похитала головою. Лунг повернувся до неї:

— Що сталося?

— Вони перестали виходити назовні, — тихо відповіла Майя. — Перестали літати у місячному сяйві. І стали поступово змінюватися. Я їх попереджала. Я казала їм: якщо ви забудете про місяць, це буде для вас страшніше, ніж золотий дракон. Але вони мене не слухали. Вони стали ледачими, дратівливими, вічно втомленими. Вони сміялися з мене, коли я вислизала назовні місячними ночами, або літала до озера, коли місяць був уповні. Вони весь час розповідали стару історію про золотого дракона, який знищить нас усіх, якщо від нього не сховатися. Стережись, він там, казали вони, коли я просилася вийти назовні. Він нас чекає. Але його там не було. Я сказала їм, що існує інша історія. Мовляв, згадайте про Володаря драконів, який повернеться того дня, коли срібло виявиться ціннішим за золото. Він переможе разом із нами золотого дракона. Але вони лише хитали головами і говорили, що Володар драконів помер і ніколи не повернеться, — вона подивилася на Бена:

— Але я була права. Володар драконів повернувся.

— Можливо, — сказав Лунг, дивлячись на скам’янілих драконів. — Але повернувся не лише він. Кропивник також тут. Золотий дракон.

— Він прийшов сюди по наших слідах, — додала Сірчана шкурка. — Він унизу, на озері.

Майя з жахом подивилася на них.

— Золотий дракон? — розгублено сказала вона. — Тож він таки існує насправді? І він тут?

— Він бував тут уже не раз, — сказав Бур-бур-чан. — Але не міг знайти вхід до печери. І цього разу він його також не знайде.

— І все ж таки це ми привели його сюди, — сказав Лунг. — Вибач. — Він схилив голову. — Мені так хотілося відшукати це місце, що я привів Кропивника до ваших дверей. Але я не буду більше ховатися від нього. Я…

— Що? — Майя здригнулася.

— Я битимуся з ним, — сказав Лунг. — Я хочу прогнати його звідси. Назавжди. Мені набридло ховатися.

Бен і кобольди з переляком подивилися на нього.

— Ти хочеш із ним битися? — Майя глянула на Лунга. — Я сотні разів мріяла про це. Тисячі разів. Слухаючи розповіді про те його полювання. Пожирач драконів у неприступній золотій броні, з тисячею гострих жадібних зубів… Він справді такий страшний, як вони розповідали?

— Вони не дуже перебільшили, — прогарчала Сірчана шкурка. Лунг кивнув:

— Він страшний. Але я все одно битимуся з ним.

— Так, — тихо сказала Майя. Вона замовкла, озираючись у незвично прояснілій печері.

— Я буду тобі допомагати, — вимовила вона. — Можливо, разом ми його здолаємо. Це я так само завжди казала іншим: разом ми сильніші за нього. Але вони страшенно його боялися, — вона сумно похитала головою.

— Ви тільки подивіться, що може зробити страх, — вона показала головою на скам’янілих драконів. — Ось вони стоять, зігнувшись, нерухомі, мляві. Я не хочу собі такого кінця. Знаєш що? — Вона підійшла ближче до Лунга. — Ви повинні були його сюди привести. Так було призначено. І ми удвох переможемо його. Як сказано у стародавніх легендах: коли повернеться Володар драконів, срібло виявиться цінніше за золото.

— Ви вдвох, як зворушливо! — Сірчана шкурка ображено зморщила ніс. — А може, вам таки знадобиться допомога у цій бійці?