Володар драконів - Корнелія Функе

Літак нахилився. Мотор зафиркав. Мухоніжка тремтів усім тілом. Він знову подивився у бокове вікно і помітив срібне мерехтіння на чорному схилі гори.

— Лети! — крикнув Мухоніжка, наче дракон міг його почути. — Лети, поки він тебе не бачить!

І Лунг полетів. Він розправив крила — і рвонувся до озера.

— Ні! — з жахом загорлав Мухоніжка. — Луї! Луї! Лунг летить до нас.

— Прокляття! — вилаявся щур, ухиляючись від лапи Кропивника. — Він гадає, що нам потрібна допомога. Тримайся міцніше, Мухоніжко!

Луї вивернув літак круто вгору і описав мертву петлю навколо роззявленої пащі Кропивника. Потім він здійнявся вище і описав ще одну і ще, тож у Мухоніжки шлунок бився вже десь у горлі. Гомункулус подивився вниз, де борсався у воді його колишній господар. Потім він перевів погляд і побачив, як Лунг нерухомо застиг у повітрі.

— Лети ж, ну, будь ласка, лети до печери! — прошепотів Мухоніжка, хоч від страху перед Кропивником серце у нього калатало як скажене, а рев чудовиська роздирав вуха.

— Ну як? Він повернув? — крикнув Луї, безстрашно виписуючи спіраль навколо шиї Кропивника.

Лунг повернув. Він стрілою мчав геть, а золотий дракон тим часом не помічав нічого, крім літачка, цієї дурної маленької істоти, в якої вистачало нахабства над ним знущатися.

— Полетів! — гукнув Мухоніжка. Голос у нього тремтів від радості. — Полетів назад, до гір.

— Чудово! — сказав Луї, піддав газу і промчав у Кропивника між ніг. Той ударив обома лапами одразу, намагаючись збити літачок, але броня у нього була дуже важка, і він гепнувся, важко дихаючи, назад у воду.

Мухоніжка бачив, як Лунг підносився все вище, як він сідав на вкритий снігом схил — і раптом зник. Зник, наче його й не було.

— Щуре! — крикнув гомункулус. — Перемога! Лунг зник. Він у печері, — важко дихаючи, він опустився в крісло. — Можеш повертати назад!

— Повертати назад? — крикнув Луї. — Коли тут так весело? Ну ні, зараз тільки все почнеться! — він описав широку дугу і полетів просто на роги Кропивника.

— Що ти робиш? — заціпенів Мухоніжка.

Кропивник здивовано підвів голову, примружився і втупився у маленьку літаючу істоту, яка знову мчала на нього, як розлючений шершень.

— Ще коло! — крикнув Луї. — Повний вперед! — Він пролетів так близько від броньованого лоба Кропивника, що Мухоніжка скотився між крісел і закрив обличчя руками.

— У-у-ух! — горлав щур, облітаючи роги Кропивника. — Це тобі не гори обміряти! У-у-ух!

Золотий дракон, сопучи, закрутився навколо своєї осі. Він повертався, роззявляв пащу, кидався знову і знову — і щоразу хапав зубами лише нічне повітря.

— О-го-го! — кричав Луї, метляючись навколо Кропивника, який крутився у воді, як дресирований ведмідь. — О-го-го! Твій колишній господар, схоже, трохи постарів, а, гумельпікусе? Щось він не дуже жвавий, — він помахав у вікно кабіни. — До побачення! Лягай назад у болото, бовдуре, і лежи, поки не заіржавієш! — І він спрямував літак вертикально у небо, так що бідний Мухоніжка перестав розрізняти, де у нього п’яти, а де ніс.

— Трам-пара-рам! — Щур у захваті протарабанив по дошці з приладами. — Молодець, стара бляшанко. Я б навіть сказав, надзвичайно!

Кропивник ревів їм услід так голосно, що Мухоніжка затиснув вуха. Але літак був давно вже поза межами його досяжності.

— Ну що, гумпельпокусе? — сказав Луї, весело барабанячи по керму. — Як ти вважаєш, чи заслужили ми сніданок?

— Ще й як! — насилу вичавив із себе Мухоніжка. Він усе ще поглядав назад, на свого колишнього господаря, який переслідував їх поглядом своїх червоних очей, немов сподіваючись притягти літачок їхньою зловісною силою. Цікаво, чи впізнав його Кропивник, коли він висувався, щоб схопити гнома?

Гомункулус ткнувся обличчям у коліна.

— Я не хочу його більше бачити! Ніколи! — Шепотів він, стискаючи кулаки. — Я не хочу його бачити! — Навіть якби він сто разів облетів навколо пащі Кропивника, тисячу разів вислизнув із його зубів і на додачу триста разів плюнув на його броньовану голову — навіть тоді він не перестав би його боятися. Ніколи.

— Я посаджу літак там, де ми приземлилися спочатку, — сказав Луї. — Заперечень немає?

— Ні, — сказав Мухоніжка зітхнувши. — Але що ми будемо робити далі? Як ми знайдемо наших?

— Не переймайся! — Луї спрямував літак на зниження і посміхнувся. — Вони здогадаються, як нас забрати. А поки що ми можемо потішити себе сніданком. Я вважаю, — він із задоволеним виглядом пригладив вуха, — що ми напрацювалися на цілий тиждень вперед, чи не так, гельмангофікусе?

Мухоніжка кивнув.

А Кропивник внизу на озері знову занурився у воду. Він пірнув у неї і зник, мов страшний сон.

Лунг стояв у снігу і дивився на озеро. Воно залишилося далеко внизу, але пильні очі дракона чітко бачили, як Кропивник метлявся вируючою водою, намагаючись схопити крихітну летючу істоту, яка дражнила його.

— Ходімо, — сказав Бур-бур-чан, спускаючись зі спини Лунга. — Ти ж бачив знак. Він впорається. А нам треба поквапитися. А то чудовисько все ж таки візьме та й гляне в наш бік.

Дубідаї квапливо рушив уперед. Бен і Сірчана