Володар драконів - Корнелія Функе

Мухоніжка кивнув:

— Чарівні круки. І цього разу їх занадто багато, щоб Сірчана шкурка змогла розігнати їх, кидаючи камінці.

— Треба вшиватися, — сказала Сірчана шкурка, відтягаючи Бур-бур-чана від прірви, — поки вони нас не помітили.

— Кропивник, золотий дракон, ізжере вас усіх! — заверещав Кремінна борода і спробував укусити Бур-бур-чана за волохату ступню. Але кобольд лише розсміявся.

— Для цього йому доведеться спочатку затягти сюди нагору свій панцир, — зауважив він, закидаючи гнома собі на плече, як мішок.

— І де розташовується таємний вхід, твій хитрий господар теж поки не знає, — підхопила Сірчана шкурка.

— Дізнається! — гаркнув гном, відчайдушно хвицаючи ногами. — Він вас усіх перечавить, як тарганів. Він… — Бур-бур-чан заткнув йому рота його власною бородою і зник разом із полоненим у проході, яким вони вийшли.

— Ходімо, крихітко! — Сірчана шкурка всадовила Мухоніжку собі на плече. — Щоб тебе справді круки не з’їли.

Луї затоптав багаття, тицьнув каструльку з супом у руки Сірчаній шкурці й запхав решту своїх речей в літак.

— Полетіли зі мною, голунуксусе! — крикнув він, залазячи в кабіну і заводячи мотор.

— Ні, дякую, — відповів Мухоніжка, міцніше хапаючись за Сірчану шкурку. — Одного польоту з тобою мені вистачило, я гадаю, на все життя.

— Ну, як хочеш! — щур захряснув дверцята і з дзижчанням промчав над їхніми головами до входу в печеру. Сірчана шкурка востаннє заклопотано глянула на круків, що кружляли над долиною, забігла всередину, затулила вхід каменем, і ззовні не залишилося жодних слідів таємного ходу дубідаї.

Бур-6ур-чан притягнув зв’язаного гнома до віддаленої печерки, звідки навіть вуха гірського гнома не могли почути того, що відбувалося у головній, Драконовій печері. Кремінна борода виплюнув свою бороду і відчайдушно сипав прокльонами вслід кобольдові, але Бур-бур-чан лише посміювався.

Коли він повернувся до великої печери, решта вже розсілися по колу і мовчки, розгублено дивилися одне на одного. Бур-бур-чан присів поруч із Сірчаною шкуркою.

— Ну то як? — пошепки запитав він її. — Ідей поки жодних?

Сірчана шкурка похитала головою.

— Безглуздо атакувати його внизу, в долині, — сказав Луї Довгохвостий. — Він там може будь-якої хвилини зникнути в озері.

— А може, на горі? — запропонував Мухоніжка. — Там йому буде важко в його броні. Але Лунг заперечливо похитав головою.

— Підлетіти буде важко, — сказав він. — Ми можемо розбитися об скелі.

Сірчана шкурка зітхнула.

— Тоді треба виманити його звідси! — вигукнув Бур-бур-чан. — До іншої долини, де немає води.

— Це не так просто, — пробурмотів Бен. Вони говорили ще дуже довго.

Як впоратися з Кропивником? Драконове полум’я проти його броні безсиле, це вони добре знали. Сірчана шкурка запропонувала заманити його на гору, а потім зіштовхнути вниз, але Лунг лише головою похитав. Кропивник був занадто великий і важкий. Навіть удвох із Майєю їм його не зрушити. Луї безстрашно запропонував залетіти йому на своєму літачку в пащу і знищити його зсередини. Але решта не захотіли про це навіть чути, а Мухоніжка розповів йому про броньовану скриньку, в якій зберігається серце Кропивника. Вони вносили пропозицію за пропозицією і тут же відкидали їх, аж поки знову запала розгублена мовчанка.

Бен розв’язав торбинку, яка висіла у нього на шиї, і витягнув золоту луску Кропивника.

— Що це в тебе? — з цікавістю запитав Бур-бур-чан, зазираючи йому через плече.

— Пластина з панцира Кропивника, — Бен провів пальцем по холодному металу. — Її знайшов професор, той самий професор Візенгрунд. Він має ще одну таку, — Бен похитав головою. — Я намагався її подряпати складаним ножем, бив по ній каменем. У полум’я її теж кидав. Усе марно, їй нічого не шкодить. Ані подряпини, — він, зітхнувши, поклав пластинку на долоню. — І Кропивник укритий такими штуками з ніг до голови. Як тут до нього підберешся? Він реготатиме з нас.

Луї Довгохвостий виліз зі свого літака і видерся на коліно до Бена:

— А драконове полум’я ви вже пробували?

Бен кивнув:

— Лунг і Майя дихнули на неї полум’ям, поки вас не було. Нічого не сталося. Взагалі нічого. Вона навіть не нагрівається.

— Не дивно, — Мухоніжка потер кінчик носа. — Кропивник був створений спеціально для того, щоб вбивати драконів. Ще б його броня піддавалася драконовому полум’ю! Можете мені повірити, — він похитав головою. — Я триста років полірував цей панцир. Його нічим не вразити, взагалі нічим.

— Але має ж бути якийсь спосіб, — Лунг нервово ходив печерою між скам’янілими драконами. Бен досі крутив пластинку в руках.

— Забери ти цю гидоту, — буркнула Сірчана шкурка і плюнула на неї. — Вона приносить нещастя, голову даю на відсіч!

— Та перестань, Сірчана шкурко! — Бен витер пластину рукавом, але слина кобольда не піддавалася. Вона прилипла до металу, як тонка плівка.

— Стривайте! — Лунг різко ступнув до Бена і втупився в пластину.

— Зовсім помутніла, — сказав Мухоніжка. — Кропивникові б це не сподобалося. Бачили б ви, як він милується своїм відображенням у воді, коли панцир відполірований! Особливо коли збирається на полювання. Скільки разів мені доводилося його начищати у таких випадках! Я собі пальці в кров стирав.