Кохана майстра смерті - Олеся Лис

Через півроку

Погодувавши доньку, обережно вкладаю її в колиску і підсуваю згорнуту джгутом пелюшку під спинку, щоб малеча уві сні не перевернулась. Тепер можна зайнятися іншими справами, але я все одно завмираю біля дитячого ліжечка, і не можу змусити себе відійти. Рука сама тягнеться поправити темне, завите тонкими кільцями, волоссячко, що вибилося з-під чепчика, легенько погладити м'яку ніжну щічку, розправити складочки на ковдрочці. Так і стою, милуючись нашою донечкою. Саме нашою, хоч ми не є її батьками.

У Мелісанди були важкі пологи. Почалися раніше терміну. Тітонька, промучившись три доби, таки спромоглась народити довгоочікувану доньку… Але навіть не встигла на неї поглянути, впала в забуття. А через кілька годин, померла.

Я була поруч. За мною послали відразу ж, як тільки виявилися ускладнення під час пологової діяльності, благо ми з Кіаном тоді були в Рейроці і змогли досить швидко прибути в Арклоу. Я з усіх сил намагалася допомогти, старалась не стільки заради родички, а заради невинної дівчинки, у якої повинна бути любляча мама. Та тільки величезною і нездоланною проблемою Мелісанди був її вік. Організм, витративши всі сили під час пологів, не витримав подвійного навантаження, і системи органів поступово відмовили одна за одною.

Це на Землі можна спокійно народжувати після сорока, в Домхейні такі обставини пророкують жахливі складнощі, але частіше за все смерть. Жінки, як правило, намагаються не ризикувати, користуючись захисними засобами.

Ми з Кіаном не змогли віддати дівчинку в арклоутский дитячий будинок, тим більше після того, що для нас зробив Рорк, і, не довго думаючи, забрали її з собою, офіційно ставши прийомними батьками Гвендолін Мелорі О'Ши.

Виявилося, в той далекий вечір, коли мене викрав Ловар, а Кіана несправедливо звинуватили в смерті поважного архіваріуса, чоловік, то чи волею випадку, чи то навмисно, завдяки лояльним до нього вартовим, опинився в сусідній камері з Рорком О'Ши, якій вже на той момент, завдяки лікуванню, відчував себе краще. Відвідуючи щодня допити і не отримуючи зрозумілої відповіді, чому він не може поговорити з головним прокурором, Кіан почав не на жарт турбуватися. А вже коли дружньо налаштований до нього гардіец, пам'ятаючи минулі заслуги некроманта, по секрету сказав, що Родеріка не бачили з дня затримання, підозри в душі переросли в занепокоєння. Той же стражник погодився передати мені записку від чоловіка, але повернувся до в'язниці ні з чим, і розповів, що я теж пропала, причому в той же нещасливий вечір. Співставити ці дві новини не склало труднощів. Окрім Кіана, з розуму сходив від занепокоєння також і Рорк, який і повідав некроманту, куди і для чого, швидше за все, мене забрали.

Здавалося, виходу немає. Вірніше він був, але дуже і дуже химерний ─ скористатися ритуалом телепортації. Проте для нього було потрібно не тільки правильно накреслити пентаграму, уявляючи собі конкретне місце, куди хочеш перенестися, а й влити в лінії візерунка колосальну кількість енергії, у випадку з чоловіком, мертвої, оскільки він некромант. Така енергія могла вивільнитися тільки під час принесення кривавої жертви. Можна було ще розплатитися своєю життєвою енергією, залишивши собі буквально не більше години на існування в цьому світі. Чоловік, власне, і збирався це зробити. Але його зупинив Рорк… Йому вже не було чого втрачати. Віддавши своє життя, щоб мене врятувати, дядечко лише попросив, подбати про його дитину.

Кіан перенісся відразу в крипту, де його вже зустрічала Мелінда. Бідолашна, на відміну від Гіллагана, не мала можливості покидати межі Кінлоха. До речі, це саме вона вселилася в Мелісанду і змусила ту, залишити мені на могилі Джерома записку з попередженням і підказкою. Вона ж і не дала в перший раз нам з чоловіком дійти до гробниці Гіла, знаючи, для чого я потрібна цьому божевільному ученому. Протистояти йому ми тоді ще були не готові.

Ловара теж вдалося врятувати. У нагоді став його подарунок - витяжка з квітів аласії, універсальний антидот, презентований ним же в честь нашого з Кіаном весілля. Ми без жалю витратили кілька крапель дорогої протиотрути для цього слимака, справедливо вважаючи, що покарання, яке він отримає в результаті слідства і суду, набагато важче, ніж просто смерть.

На моє запитання, чи знав його величність про плани прокурора і Гіллагана, чоловік порадив не вплутуватися в ці ігри. Правди нам не дізнатися все одно, а звинуватити монарха в злочині підстав немає ніяких.

Потрібно сказати, що зважаючи на останні події король Генріх почав ставитися до нашої сім'ї дуже і дуже прихильно, всіляко надаючи підтримку і навіть став хрещеним маленької Гвендолін. Чи то відчував провину за скоєне, чи то, навпаки, щиро співчував, знаючи, що довелося нам пережити через каверзи його протеже. Більше того, монарх з розумінням поставився до того, що чоловік відразу ж подав у відставку і відмовився працювати на гарду, залишивши за собою лише викладацьку діяльність. Звісно, подібне рішення мене несказанно втішило.

Жити ми вирішили майже весь рік в Рейрокці, звідки добиратися в академію набагато ближче, ніж із Кінлоха. А в родовому замку О'Ши проводити лише літні місяці, та кілька разів на рік відвідуючи могили Джерома, Рорка і Мелісанди.

В майбутньому Кінлох повинен дістатися Гвендолін, як єдиній живій спадкоємиці О'Ши. Сподіваюся, на той час ми навіки упокоїмо Гіллагана, оскільки скористатися послугами Деглана так і не змогли. Хитрий старий спочив з миром через кілька днів після нашої з ним розмови.

Жену від себе нав'язливі спогади і, нарешті, відходжу від колиски, беручись шити малесеньку сорочечку для нашого з Кіаном майбутнього сина, який на даний момент досить-таки відчутно штовхає у мене в животі. У тому, що це буде хлопчик, не маю жодного сумніву. Та й Айне, яка періодично приходить до мене поговорити, коли я навідуюсь до Кінлоху, теж в цьому впевнена.

Двері в кімнату тихо відчиняються, і заходить чоловік.

─ Спить? ─ запитує він, обережно заглядаючи в колиску.