Кохана майстра смерті - Олеся Лис

Кіан бореться з Гіллаганом, заганяючи його все ближче і ближче до саркофагу. Але покійний вчений досить спритно відбивається одним з кинджалів, витягнутим з власного тіла, і звідкись узявшимся палашем.

Мені важко встежити за всім. Парочка моїх наглядачів відмінно перекривають мені видимість. Часом я намагаюся вирватися, але вони, наділені потойбічною силою, без особливих зусиль повертають мене на місце. Серце від тривоги і страху стискається, я можу тільки молитися всім відомим мені богам, відчайдушно випрошуючи у них життя для коханого.

І, мабуть, вищі сили все ж дослухаються до мене, тому як мої охоронці в якийсь момент валяться на землю. Підіймаю очі і з полегшенням помічаю, що чоловік, загнавши Гіллагана до п'єдесталу, пронизує його тіло мечем та перекидає прямо в саркофаг. Але хоч божевільний учений і переможений, все ж заговореної проти нечисті зброї занадто мало, для того, щоб його заспокоїти. І ми обоє це розуміємо.

До мене наближається Мелінда і вручає другий ритуальний кинджал.

Один для Гіллагана. Другий для мене.

─ Що ти задумала? ─ гарчить чоловік і кидається до мене.

Але привид, струснувши руками, підіймає залишки армії Гіллагана. Вони, як і мої охоронці, після поразки свого ватажка, перетворились в звичайні трупи та валяються в різних позах на підлозі. Проте під впливом магії хранительниці мерці з новою силою кидаються на знайомого противника і відтісняють його подалі від гробниці.

─ Не бійся, вони нічого йому не зроблять, тільки затримають, ─ каже мені Мелінда, не відриваючи погляду від своїх солдатів.

Але я і сама бачу, що умертвіння зовсім не пручаються, а лише перешкоджають чоловікові дістатися до мене.

─ Ти знаєш що робити. Іншого виходу немає. Дій, поки не стало занадто пізно.

Кидаюся до саркофагу і, не витягуючи меч з тіла Гіллагана, штовхаю ритуальний клинок в серце божевільного ученого. Лише потім витягаю двуручник, який заважає закрити кришку, і за допомогою Мелінди штовхаю її на місце.

─ Пам'ятаєш, що робити? ─ цікавиться вона. ─ Я тобі уві сні все показала...

Зосереджено киваю, розрізаючи долоню.

Всі дії обряду без особливих зусиль виникають в пам'яті, і руни на кришці починають світитися. Другий кинджал стискаю обома руками і в останній раз дивлюся на чоловіка. Він проривається до мене, не шкодуючи нікого на своєму шляху, розкидаючи мерців, як кеглі, б’ючись з ними без зброї, повільно й неминуче наближаючись до мене. Але я не можу цього допустити. Не можу йому дозволити мене зупинити. Прощай, шепочу одними губами і доводжу ритуал до кінця.

Неймовірна легкість в тілі і відсутність болю одночасно радує і пригнічує. Ось тільки що я стояла біля саркофага, а тепер начебто витаю над ним. І хоча можу бачити повністю весь склеп, але приваблює мене лише одна картина. Кіан, впавши на коліна, притискає до себе моє тіло, намагаючись чи то затиснути і заговорити рану, то чи звернутися до мого духу… А може знову має намір торгуватися з Маннаном.

Його біль, його відчай, роз'їдає моє серце. Так хочеться спуститися до нього, втішити обійняти, але щось заважає, змушуючи залишитися на місці.

─ Привіт, ─ чую я поруч віддалено знайомий голос і помічаю біля себе... себе. ─ Ось ми і зустрілися, як окремі особистості, Аліна.

─ Айне? ─ здивовано запитую, і так знаючи відповідь...

Привид киває і теж кидає погляд на мого чоловіка.

─ Кохаєш його? ─ цікавиться, злегка схиливши голову набік.

─ Більше за життя! ─ відповідаю, не замислюючись.

Відчуваю, як ниє душа, споглядаючи за його стражданнями.

─ І я так кохала, ─ зітхає. ─ Але мій коханий загинув. Його вже не повернути.

─ Але ви можете зустрітися в палатах Лудда, ─ знизую плечима. ─ Лудд добрий і нікому не відмовляє в проханнях.

─ Ні. Тепер я частково пов'язана з твоїм чоловіком, ─ заперечливо хитає головою співрозмовниця. ─ З Джеррі ми більше не пара, з його боку зв'язок розірваний назавжди, і у нього тепер нова доля. А я з іншим не зможу бути разом, бо як і раніше повінчана з Джеромом.

─ Що ж тепер робити?

Мені щиро шкода свою другу половинку. Адже це насправді сумно. Бідолаха Айне ніколи більше не зустрінеться з коханим, і навіть переродившись, не зможе знайти собі пару.

─ Як що? Невже не зрозуміла, ─ дивується вона й каже кудись в сторону. ─ Мелінда, поясни їй.

─ Аліна, - дружина Гіллагана тут же виникає переді мною.

І звідки тільки взялася тут?

─ Айне залишається хранительницею після мене. Я вже всі свої сили витратила, і не можу більше доглядати за гробницею. Саме тому Гіл зумів вирватися. Мені пора в палати Лудда. Свою провину я спокутувала.

─ Але як же? ─ нічого не розуміючи, струшую головою. ─ А куди тоді я? Моя душа? Назад на Землю?

─ Назад... Але не на Землю, а до чоловіка, ─ посміхається Мелінда.

─ Прощавай, сестричко, ─ обіймає мене Айне. ─ Дякую тобі за все. Проживи своє життя за нас двох і не забувай ні мене, ні Джері.

─ Не забуду, ─ обіймаю її у відповідь. ─ І тобі спасибі велике за нове життя і кохання.

А в наступну мить мене немов закручує в темний вир, і груди розриває від нестерпного болю.

─ Аліно, дівчинко моя, ─ чую хрипкий голос чоловіка. ─ Прокинься. Будь ласка. Розплющ очі. Не залишай мене. Не треба... я так тебе люблю...

Кожне слово, кожне прохання, немов ножем ранить моє серце, вивертає навиворіт, знаходить відгук у змученій, переполовиненій душі. Я відчуваю його горе, як своє і від цього болить подвійно. Підіймаю немов свинцем налиті повіки і ледь чутно шепочу:

─ І я тебе люблю. Більше за життя…