Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— Тобто, — здивовано мовила Шайна, — ти не хочеш успадкувати престол?

— Нітрохи, — рішуче відповіла Ейрін.

— А точніше, — втрутилася Фіннела, — вона не хоче одружуватись. Її лякає сама думка про це.

Ейрін сердито зиркнула на кузину.

— Аж ніяк, — заперечила вона. — Просто я не хочу з цим поспішати, а батько вже починає тиснути на мене. Мовляв, раз я наступниця престолу, то мушу з відповідальністю дивитися в майбутнє, дбати про спадковість влади — іншими словами, вийти заміж і народити сина-спадкоємця.

— Про це я й кажу, — наполягала Фіннела. — Ти розглядаєш одруження, як цілковиту втрату свободи.

— А хіба не так? Якщо я матиму чоловіка та дітей, то вже не зможу надовго залишити Леннір, не зможу поїхати, куди мені захочеться, ніколи не вирушу в подорож по Абраду… — Ейрін знову перевела погляд на Шайну. — Тобі, мабуть, важко це зрозуміти. Ви, відьми, не знаєте таких обмежень.

— Та все ж я розумію, — сказала Шайна. — Ще торік я була меншою сестрою, тобто ученицею, а меншим сестрам не дозволяють покидати Тір Мінеган. Був час, коли я боялася, що ще довго не стану повноправною сестрою, що залишатимусь ученицею років до тридцяти і не скоро зможу побачити інші країни. Хоча, звісно, між „не скоро“ і „ніколи“ є велика різниця. На жаль, ніщо на цім світі не дістається задарма, і обмеження особистої свободи — це твоя плата за багатство та владу. Ми, відьми, також платимо за свою могутність, довголіття й вічну молодість. Платимо тим, що не можемо мати сім’ї, дітей.

— Але й не відмовляєтеся через це від своєї відьомської сили, — зауважила Ейрін.

— Певно ж, ні. Так само й ти мусиш визнати, що зараз перебуваєш у вигіднішому становищі, ніж, скажімо, Фіннела. Навіть вийшовши за Падрайґа і ставши королевою, вона буде просто дружиною короля, а ти, успадкувавши від батька корону, порядкуватимеш Ленніром на свій розсуд.

— Я їй так само кажу, — промовила Фіннела. — А всі ці балачки про свободу та несвободу яйця виїденого не варті. От волоцюги цілковито вільні, вони вештаються, де їм заманеться. Та чи хотіла б ти, Ейрін, опинитися на їхньому місці?

— Ні, звичайно. Зате радісінько помінялася б місцями з тобою. Твій хист до маґії важить набагато більше мого титулу першої принцеси. Я б не стала виходити ні за Падрайґа, ні за Лавраса, ні за будь-кого іншого, а передовсім вирушила б до Кованхара, щоб навчитися чарам… Або на Тір Мінеган — у ту відьомську школу для дівчат-чаклунок. Схоже, вона теж гарна, раз майстер Іґан так катеґорично засуджує її існування. Навіть якби батько заперечував, я б його не послухалась і все одно поїхала. Просто втекла б із дому.

Шайна зміряла її пильним поглядом.

— Ти серйозно?

— Авжеж, — без найменших вагань кивнула Ейрін. — Хіба є на світі щось цікавіше, ніж займатися маґією? Чи проміняла б ти свою силу на королівство, хай навіть найбільше?

У відповідь Шайна лише зітхнула.

Келлах аб Тирнан, король Ленніру, мав такі ж смарагдові очі, як його дочка, і таке ж непокірливе яскраво-руде волосся, щоправда, рясно припорошене сивиною. Йому було вже за п’ятдесят, і в такому віці більшість чоловіків має по кілька внуків, проте Келлахові з цим не пощастило. Його шлюб із Ґледіс вер Амон, донькою рувінського герцоґа Амона аб Гована, довгий час залишався бездітним, потім нарешті народилась Ейрін, а від другої вагітності леді Ґледіс померла. Овдовівши в сорок років, Келлах аб Тирнан намагався одружитися знову, але щоразу вже домовлений шлюб, з тих або інших причин, здебільшого політичних, розладнувався. Наскільки Шайні було відомо — а після зустрічі з Ейрін та Фіннелою вона розмовляла і з іншими мешканцями Кардуґала, серед яких було кілька вельми жвавих на язик придворних, — дехто пояснював ці невдачі таємними підступами принца Ріса, що був молодший за короля аж на тринадцять років і буцімто плекав далекосяжні плани успадкувати по братовій смерті корону в обхід Ейрін та її майбутніх дітей.

Шайна не знала, чи можна бодай на крихту вірити цим пліткам. Під час вечері в бенкетній залі вона займала почесне місце між королем і його дочкою, а по інший бік від Келлаха сидів Ріс. Брати невимушено спілкувалися, і Шайна відчувала в їхніх стосунках щиру, невдавану приязнь, без найменших ознак штучності чи фальшу. Та й у тій інформації, що їй надіслали з Тір Мінегану, коли вона отримала своє завдання, не було жодної згадки про ймовірні інтриґи з боку Ріса аб Тирнана. А відьми, хоч і бойкотували Південні Королівства, намагалися бути в курсі всіх важливих тутешніх справ і для збору відомостей вдавалися до послуг місцевих чаклунів та чаклунок. Правда, не всі з них погоджувалися на таку співпрацю, зокрема, кардуґальський чаклун Іґан аб Кін, ще тоді, як обійняв свою посаду, навідсіч відмовився, за його висловом, шпигувати за своїми працедавцями. А проте, інформація з Ленніру справно надходила — і, за іронією, якраз від його дружини, Шінед бан Іґан, що також була чаклункою, відомою в Бентраї цілителькою.

До речі, Іґан аб Кін встиг повернутися до Кардуґала перед самою вечерею і тепер сидів у протилежному кінці королівського столу, раз по раз кидаючи на Шайну допитливі погляди. Шайна знала, що йому вже минуло шістдесят років, та на вигляд він здавався молодшим, зокрема, через відсутність у густому темному волоссі навіть натяку на сивину — вочевидь, ретельно фарбував його чарами. На відміну від більшості придворних чаклунів, майстер Іґан не носив традиційної мантії з рунічним шитвом, і в своєму скромному, але добротному шляхетському вбранні скидався радше на поважного вельможу.

Утім, не лише Іґан аб Кін пас Шайну очима. Вона перебувала в центрі загальної уваги всіх присутніх у бенкетній залі. Одні поглядали на неї просто з цікавістю, як на рідкісну дивовижу, інші — з певною осторогою, а троє жінок, що мали