Приречений кохати, або Надія короля Ерланда - Ольга Обська

Тепер, нарешті, у Наді картинка більш-менш склалася. У склянку з водою, яку принесли до її покоїв разом із ягодами, було підсипане снодійне. І самі ягоди, напевно, теж були оброблені якимось зіллям. А Марина з'їла їх усі — от її, як то кажуть, і розвезло. Підставити хотіли, звісно, ​​не її — Надю. Равеліна давно вже зуб точила. І Феліксу теж якогось дурману дали. Він явно не усвідомлював, що робить. Але ягоди ж ніхто крім Наді і Марини не бачив, а сама Равеліна навряд чи стане розповідати, що для підстраховки підготувала подвійне «частування», отже, над подругою та Феліксом все одно висить дамоклів меч. Їхню невинність в інциденті ще треба довести.

— Лізі, а де зараз наречена Його Величності?

Двері Надиних покоїв відчинилися, і в кімнату вбігла Маринка. Що важливо — її голова знаходилася там, де їй належить — на плечах.

— Наречена Його Величності? — перепитала подруга, яка, виявляється, встигла почути останнє запитання. — Так от вона, власною персоною, — вказала пальцем на Надю, — розсміялася і безцеремонно впала на ліжко поряд. — Ох, ну і втомилася я. Оце так нічка була! Хтось спав, а хтось, між іншим, працював, як проклятий.

— Не зрозуміла… — розгублено сказала Надя, відчуваючи, як її очі розширюються до розміру блюдець.