Полонянка спустошених земель - Анна Ліє Кейн

“- Коли ви говорили про те, що бачите мене королевою, ви мали на увазі мій шлюб з Торгніром?

- Не можу відповісти однозначно. Просто бачив вас на троні.

- Я рада, що ви помилилися.

- Можливо, я помилився, світла леді. А може, дивився трохи далі в майбутнє.”

Тоді я просто викинула цю розмову з голови, але тепер вона змусила мене замислитися.

Асгейр підсів ближче, міцно обійняв мене та поцілував. І світ розчинився. Він зосередився на губах, які дарували мені своє тепло та безмежне кохання.

***

Ми почали збиратися у дорогу, коли небо посвітлішало. Спочатку воно з чорного стало синім, потім від горизонту поповзла блакить, стираючи зірки, а слідом лінія, що розділяла небо і землю запалала червоним. Сонце повільно підіймалося і фарбувало піски у жовтий колір, коли Фолкор раптом вигукнув:

- Світлий лорде, дивіться!

Ми обернулися одночасно. Я вчепилася у сідло, в яке не встигла застрибнути, і дивилася на вершника, який мчав до нас. Це точно був чогрійський кінь і чоргійський вершник. Але чого він хотів?

- Це може бути пастка, - промовив Фолкор. Асгейр наказав мені чекати і зробив кілька кроків назустріч вершнику, уважно придивляючись:

- Гадаєш, та гадюка могла нас зрадити та відправити вбивцю?

- Це б цілком відповідало її характеру, - буркнув Фолкор, виймаючи меч. Він озирнувся на всі боки: - Але чому він один?

- Давай у нього і спитаємо, - усміхнувся Асгейр. Я тільки злякано спостерігала за тим, що відбувається, нервово кусаючи губи. Невже, Ділара справді передумала і вирішила продовжити війну чи спробувати нас убити?

Вершник зупинив коня, зістрибнув на пісок. Продемонстрував порожні руки, а потім витягнув із сумки лист. Фолкор наблизився до гінця, забрав папери та передав їх маршалові.

Я подалася вперед, намагаючись побачити вираз обличчя Асгейра. А чоловік раптом розсміявся.