Прокляття рейлі - Вікторія Сурен

— Знаєш що, рудий? – вже спокійніше починаю, грайливо блиснувши карими райдужками. — Ти запальний, але тупий! Я тобі цього ніколи не пробачу. Не подарую, йолоп крашений. А ти, — звертаюся до Люци, глянувши прямо в очі, — тупоголовий нарцис, який…

Ру рипається в мій бік, а я задкую, раптом злякавшись. Рудий може будь-якої миті зірвати з моєї шиї проарію та обпекти своєю триклятою силою, при цьому насолоджуючись процесом. Це лише питання часу, як швидко я доведу його до межі.

— Псих рудий!

Зриваюся з місця та тікаю.

— Вона дуже швидко бігає, — тягне Люци наостанок. — Як для таких підборів.

Я захекано звертаю до гуртожитку, де, напевно, буде хоча б трохи безпечніше. Вирівнюю ходу, щоб не поцілувати землю, та гордо розправляю плечі.

Нарциси.