Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Лейтенант в дверях хрипко вилаявся і засунув руку в кишеню, явно в пошуках магічного дзеркальця.

— От скажи мені, глава, ік! — дівчина прикрила ніби і присоромлено рота. — Вибачаюся, ік! Так от, ік! Ритуал поклику предків, ік! Ти ж можеш, ік! Його провести? ік!

Його брови здивовано злетіли вгору, і він навіть посміхатися перестав.

— Цікаво, — він перевів уважний погляд на лейтенанта, — хто вклав в твою світлу голівоньку цю самовбивчу ідею.

Дівчина перестала усміхатися і несподівано схлипнула. Це треба було бачити, за якісь лічені секунди вираз її обличчя змінився кардинально, а з очей потекли сльози.

— Воно таке, ік!.. маленьке. Таке крихітне, ік! — Рікхард і не помітив, коли вона підповзла так близько. Мить і тонкі пальчики вчепилися в його сорочку. — Ці покидьки, ік! Падлюки! Ік! Його замордували!

— Пусти, — вхопив її за талію лейтенант. — Вибачте, сіде…

— Відстань! — гаркнула на нещасного дівиця, і ще сильніше вчепилася пальцями в його комір.

Укол роздратування був цілком очікуваним, і навіть перспектива відчитати невдовзі Шейна уже не так тішила.

— Маерус создем, — пролунало від дверей, і дівчина безсило повисла на ньому.

Лейтенант поспішив відчепити її руки від сіда, після чого підхопив дівчину на руки і присоромлено відступив назад.

— Вибачте, не вслідкував…

Ще один укол роздратування зумовлений був тим, що слова ці адресувалися скоріше Шейну, а не йому. До слова, демоноборець стояв в дверях увесь розтріпаний і злий. І, судячи з мокрого волосся, лейтенант витягнув його з ванної.

— Що ж, — невдоволено протягнув він, — проходьте, присідайте. Хотілося б почути ваші пояснення.