Сказання з Небезпечного Королівства - Джон Рональд Руел Толкін
Власне, чарівні історії — це не єдиний засіб відновлення чи профілактики втрати. Досить уже й покори. А ще ж (особливо для бідних) є Янравак, себто Честертонівська Фантазія. Янравак — це фантастичний світ, але його можна побачити на табличці в кожному містечку цього краю. Це — табличка з написом Кавар ня, якщо дивитися на неї зсередини крізь скляні двері, як дивився одного похмурого лондонського дня Дікенз; а Честертон використав це слово на позначення чудернацькості давно заяложених речей, яку помічаєш, коли раптом поглянеш на них під іншим кутом. За «фантазією» такого штибу більшість людей визнає певну розсудливість, для неї ніколи не забракне матеріалу. Проте, гадаю. їй притаманна тільки обмежена влада: з тієї причини, що відновлення свіжості бачення — єдина її чеснота. Слово Янравак може зненацька змусити вас усвідомити, що Англія — то абсолютно чужинський край, загублений чи в якійсь далекій минулій епосі, яку мигцем підгледіла історія, чи ж у чудернацькому тьмяному майбутті, куди можна дістатися хіба з допомогою машини часу; побачити дивовижну незвичність і цікавість її мешканців. їхніх звичаїв і харчових смаків; але більшого цьому слову досягти годі: воно працює як часовий телескоп, сфокусований на одному місці. Творча фантазія, тому що вона головно намагається робити щось інше (створювати нове), може відімкнути сховище — й усі замкнені там речі розлетяться, наче птахи з клітки. Коштовне каміння перетвориться на квіти чи пломені, й ви будете попереджені: все, що ви мали (чи знали) було небезпечним і могутнім, не досить міцно скутим, вільним і диким: не більше вашим, аніж, власне, вами.
«Фантастичні» елементи іншого штибу у віршах і прозі, навіть якщо вони суто оздоблювальні та з'являються від випадку до випадку, сприяють такому звільненню. Проте вони не такі дієві, як чарівна історія — історія, що будується на Фантазії або ж довкола неї, — історія, для якої Фантазія є ядром. Фантазія ж твориться з Первинного Світу, проте хороший ремісник любить свій матеріал, він має таке знання і чуття глини, каменю чи дерева, яке може дати лише мистецтво творення. Коли викували Ґрем, то виявили холодне залізо; створення Пегаса ошляхетнило коней; у Деревах Сонця та Місяця оприявнилося торжество кореня, стовбура, квітки та плоду.
Адже чарівні історії насправді значною мірою або й переважно (найкращі їхні взірці) працюють із простими чи фундаментальними речами, яких не чіпала Фантазія, та ця простота в їхньому оточенні стає особливо світло-сяйною. Бо вигадник історій, котрий дозволяє собі «вільно поводитись» із Природою, може бути її коханим, але не рабом. Саме чарівні історії вперше освятили для мене могутність слів і дивовижність таких речей, як камінь і залізо; дерево і трава; дім і вогонь; хліб і вино.
На завершення вділю трохи уваги Порятунку й Утісі, які, безперечно, близько пов'язані між собою. Хоча чарівні історії, звісно, аж ніяк не можна вважати єдиним способом Порятунку, сьогодні вони є однією з найбільш очевидних, а для декого — обурливих форм «ескапістської» літератури; відтак до роздумів про них доцільно додати деякі загальнокритичні міркування про поняття «порятунок».
Я заявив, ніби Порятунок є однією з основних функцій чарівних історій, і тому що я не ставлюся до них негативно, то, зрозуміло, й не схвалюю насмішкуватого чи жалісливого тону, яким тепер часто промовляють слово «Порятунок». — це тон, для якого узус цього слова поза літературною критикою не дає жодних підстав. У тому, що люди помилково та захоплено називають Реальним Життям. Порятунок є зазвичай річчю доволі практичною, хоча може бути навіть героїчною. У реальному житті його важко засуджувати, хіба якщо він невдалий; у критиці він видаватиметься тим гіршим, чим ближче стоятиме до успіху. Очевидно, йдеться про неправильний ужиток слів, а також про плутанину в думках. Чи варто насміхатися з людини, котра, опинившись у в'язниці, намагається вибратися звідти і повернутися додому? Чи якщо вона, не маючи змоги вибратись, думає і говорить про щось інше, крім тюремників і в'язничних стін? Зовнішній світ не стає менш реальним від того, що в'язень не може його бачити. Вживаючи слово «порятунок» у такому значенні, критики неправильно обрали слово; що більше, вони плутають — часто «ненавмисно» помиляючись — Порятунок В'язня з Утечею Дезертира. Точнісінько так само речник Партії міг би затаврувати відхилення від убозтва Фюрерового чи будь-якого іншого райху чи навіть його критику як державну зраду. У такий самий спосіб ці критики, щоби ще більше заплутати, а отже, викликати ще більше презирство до своїх опонентів, наліплюють ярлик зневаги не лише на Втечу а й на справжній Порятунок і на те, що зазвичай його супроводжує: на Огиду, Гнів, Осуд, Бунт. Вони не просто змішують порятунок в'язня з утечею дезертира, але, здається, й віддали би перевагу покірності «зрадника» перед опором патріота. Після таких міркувань вам випадає лише сказати: «Земля, яку ви любили, — приречена». — й виправдати будь-яку зраду, далебі уславити її.
Дріб'язковий приклад: не згадувати (чи то пак не виставляти напоказ) електричних вуличних ліхтарів масового виробництва у вашій казці — це Порятунок (у тому сенсі). Проте це може бути і майже напевно є наслідком обґрунтованої огиди до неймовірно типового продукту Епохи Роботів, що поєднує в собі технічну досконалість і винахідливість із потворністю й заниженою (часто) якістю результату. Ці ліхтарі можна вилучити з казки просто через те, що вони погані ліхтарі, й, імовірно, одним із уроків, які варто засвоїти з цієї історїї, є усвідомлення згаданого факту. Але тут з'являється велика наліпка: «Електричні ліхтарі прийшли, щоби залишитися», — так вони кажуть. Досить давно Честертон правдиво зазначив, що тільки-но він чув, ніби щось там «прийшло, щоби залишитися», відразу ж розумів, що те «щось» незабаром замінять іншим: адже вважатимуть його жалюгідно застарілим і віджилим. «Поступ Науки, прискорений потребами війни, невблаганно рухається вперед… роблячи певні речі застарілими та віщуючи нові перспективи
