Приречений кохати, або Надія короля Ерланда - Ольга Обська

Хатина випливла з туману несподівано. З'явилася уся одразу. Старий дерев'яний зруб. Добре хоч не на курячих ніжках. Такою Надя її собі й уявляла. Хто ж будуватиме розкішний терем у болотистій глушині?

Ерланд дійшов разом із Надею до ґанку і зупинився.

— Заходьте всередину одна. Мені здалося, що господиня хотіла б поговорити з вами віч-на-віч. Інакше б не надіслала вам послання особисто.

Надя постукала.

— Сміливіше, — підбадьорив Ерланд. — Щось мені підказує — на вас чекають.

Вона переступила поріг, не наважуючись підняти очей. Серце ухало тривожно. Надя так давно хотіла дізнатися, хто ж мешкає в цьому будиночку на болоті, поговорити з господаркою. І ось, коли ця хвилина настала, раптом захотілося протилежного — розвернутися і бігти не озираючись. Забратися звідси, поки ціла. Згадалося, що саме так і вчинила леді Джоанна, яка одного разу прийшла сюди за приворотним зіллям.

Ні, Надя не даватиме волю страху. Вона зачинила за собою двері і озирнулася. Пара запалених свічок дала можливість роздивитися жінку, що сидить за дерев'яним столом. Абсолютно сива. З довгим густим волоссям. Саме густота цього розкішного волосся підказала, що господиня зовсім не стара. Їй, можливо, трохи за п'ятдесят. Ідеально пряма спина, велична постава, чиста сукня — поношена, але видно, що колись була дорогою. Чому Надя не здивована, що не застала у старій оселі згорблену бабку з гачкуватим носом? Десь у глибині душі Надія здогадувалася, що віщункою виявиться та сама старша сестра покійної королеви, матері Ерланда, яка зникла після трагічної пожежі.

— Семюелла? — згадала Надя її ім'я.

— А ти кмітлива дівчинка, — рівним голосом промовила господиня. — Прошу, — вона вказала рукою на стілець.