Учта для гайвороння - Джордж Мартін

— А могли проминути ще з півсотні!

Деякі з потаємних лазів виявилися такими малими, що Хайме посилав туди на розвідку малих стайниченків та двірських джур. Було знайдено прохід до кам’яних мішків та сухий кам’яний колодязь, який здавався бездонним. Знайшлося помешкання, повне черепів та зжовтілих кісток, чотири мішки почорнілих срібних монет часів правління короля Візериса Першого. А ще знайшлося безліч щурів… та серед них не було ані Тиріона, ані Вариса, і зрештою Хайме наполіг на припиненні пошуків. Один хлопчина застряг у вузькому проході; його довелося витягати за ноги під болісний вереск. Ще один впав з висоти і зламав обидві ноги. Двоє стражників зникли, досліджуючи боковий прохід. Інші стражники присягалися, що чули їхні слабкі голоси крізь кам’яну стіну, та коли за наказом Хайме ту стіну розвалили, то з іншого боку знайшли тільки землю та уламки.

— Біс малий та хитрий. Він може досі ховатися у стінах. Якщо це так, вогонь викурить його звідти.

— Навіть якби Тиріон досі ховався у замку, то авжеж не у Башті Правиці. Ми лишили від неї порожню шкаралупу.

— Якби ж зробити те саме з рештою цього огидного замку, — мовила Серсея. — Після війни я хочу побудувати новий палац на тому березі річки.

Позаминулої ночі він їй навіть наснився — казковий білий замок, оточений лісами та садами, за багато верст від смороду і тлуму Король-Берега.

— Це місто — помийна яма. Шеляга ламаного б за нього не дала. Так і кортить перевезти двір до Ланіспорту і почати правити державою з Кастерлі-на-Скелі.

— Ото була б іще гірша дурниця, ніж спалити Башту Правиці. Поки Томен сидить на Залізному Престолі, у державі дивляться на нього як на істинного короля. Але сховай його під Скелею — і він стане лише одним пошукачем престолу з багатьох, не кращим за Станіса.

— Мені це відомо, — ущипливо відповіла королева. — Я сказала, що мені КОРТИТЬ перевезти двір до Ланіспорту — а не що я завтра туди вирушаю. Ти завжди був такий недолугий, чи подурнішав після втрати руки?

Хайме не відповів на її закид.

— Якщо полум’я розповсюдиться поза баштою, то ще, диви, спалить тобі весь замок раніше, ніж ти гадала. Одна справа — наміри, і геть інша — що з них виходить. Шал-вогонь — річ дуже зрадлива.

— Князь Галин запевнив мене, що його вогнечарники втримають вогонь у покорі. — Цех алхіміків уже два тижні варив свіжий шал-вогонь. — Хай увесь Король-Берег побачить полум’я. Буде наука нашим ворогам.

— Говориш, наче Аерис.

Вона роздула ніздрі.

— Пильнуйте язика, пане лицарю!

— Я тебе теж люблю, мила сестричко.

«Як я могла колись кохати оце бридке створіння?» — спитала вона себе, коли брат пішов. «Він був твоїм близнюком, твоєю тінню, твоєю другою половиною» — прошепотів інший голос. «Можливо, колись так і було, — подумки відповіла вона. — Але тепер все змінилося. Тепер він мені чужий.»

Порівняно з розкошами весілля Джофрі щасливий день короля Томена був поміркованим заходом без великого марнотратства. Ніхто не палав бажанням облаштовувати нове пишне святкування — а найменше королева. І ніхто не хотів знову викидати на вітер купу грошей — а найменше Тирели. Тому юний король узяв Маргерію Тирел за дружину в королівському септі Червоного Дитинця перед очима менше як сотні гостей замість тих тисяч, що дивилися, як ту саму жінку брав собі його старший брат.

Наречена була прекрасна, жвава, весела, вродлива… її наречений — опецькуватий та рожевий, як належить дитині. Він проказав обітниці тоненьким дитячим голосочком, обіцяючи кохати і зберігати вірність двічі овдовілій доньці Мейса Тирела. На Маргерії була та сама сукня, котру вона вдягала на весілля з Джофрі — легка хмарка тонкого шовку кольору слонової кістки, мирійського мережива та дрібних перлів. Серсея досі була у чорному на знак жалоби за вбитим первістком. Хай його вдовиця втішається жартами, питвом, танцями, відкинувши пам’ять про Джофрі… але мати не забуде свою дитину так легко і скоро.

«Так не годиться, — думала вона. — Занадто похапливо. Хай за рік, хай за два — не раніше. Вирій мав би вдовольнитися зарученням.»

Серсея рушила туди, де між своєю дружиною та матір’ю стояв Мейс Тирел. «Ви змусили мене до цього блазенського весілля, пане князю, і я вам не скоро це подарую.»

Коли настав час змінити киреї, наречена вишукано опустилася на коліна, і Томен укрив її важезним, незграбним золототканим корзном, яке накинув Роберт на Серсею у день їхнього весілля — з вигаптуваним на спині оніксовими намистинами вінценосним оленем Баратеонів. Серсея від початку наполягала на киреї тонкого червоного шовку, яку використав Джофрі.

— Саме цим корзном мій ясновельможний панотець укривав на весіллі мою паніматку, — пояснила вона Тирелам.

Але Колюча Королева втрутилася і тут.

— Ви кажете про оту стару ганчірку? — спитала клята відьма. — Як на мене, вона занадто пошарпана… а тепер ще й зурочена, адже так? Та й хіба олень не пасує краще законному синові короля Роберта? За моїх часів на весіллі наречена вдягала кольори майбутнього чоловіка, а не майбутньої свекрухи.

Завдяки бридкій цидулі короля Станіса про спадкові права короля Томена вже ходило забагато пліток та побрехеньок. Серсея не посміла роздмухувати вогонь наполяганнями на кольорах Ланістерів для киреї молодої. А тому погодилася так чемно, як тільки зуміла. Та все ж від одного погляду на все те золото з оніксом у ній прокидалося презирство і ненависть. «Що більше даєш цим Тирелам, то ширше вони роззявляють рота.»

Коли були проказані всі обітниці, король з новою королевою виступили з септу приймати вітання.

— Вестерос має нині двох королев, і молода — ще вродливіша за стару! — басовито прогудів Лайл Кракегол, велетенський на зріст і силу телепень з лицарства її батька, що часто нагадував їй покійного неоплаканого чоловіка. За його дотеп Серсея трохи не дала йому ляпаса.

Гиліс Росбі спробував поцілувати їй руку, та лише накашляв на пальці. Князь Рожвин поцілував у одну щоку, Мейс Тирел — у обидві. Великий маестер Пицель сказав Серсеї, що вона не втратила сина, а здобула нову доньку. Хоч раз її позбавила своїх сльозавих обіймів пані Танда — на свято не з’явився ніхто з жіноцтва Стоквартів, і за ту невеличку милість королева