Магічна академія Вастус - Julybookss
Перші два тижні навчання пролетіли непомітно, зранку, поки ще не продзвенів будильник я відправлялась на пробіжку та займалась в тренажерному залі академії. Я пообіцяла собі, професор Койл більше не матиме за що до мене причепитись.
Після ранкових навантажень бігла в душ і на заняття. По вівторках та суботах я була в госпіталі, помагала Мелінді. Сьогодні була неділя і я пообіцяла хлопцям посидіти з ними. Алекс зайшов до мене близько 8 вечора і ми пішли в кімнату Еріка. Чоловічі кімнати нічим не відрізнялись від дівчачих, лише трохи темнішими тонами. Спочатку ми обмінювались враженнями від навчання, та згодом хтось запропонував пограти в карти. Що дивно, карти в них були ідентичні до наших. Згодом хтось з хлопців приніс віскі і гра в карти проходила цікавіше. Вже коли картинки перед очима розпливались ми вирішили зупинитись і ближче познайомитись, хлопці почали ділитись історіями з життя. Хтось про перше кохання, хтось про пригоди, які знаходив собі на п'яту точку. Я розказала хлопцям історії справжньої Амелії, трохи доповнюючи їх історіями зі свого життя.
Вже коли годинник пробив за північ, я згадала, що мені ще добиратись до своєї кімнати. Якимось чудом піднялась на ноги, та направилась в сторону виходу.
- Т-ти... к-куда? - запитав Ерік. - В н-нас є ще одна б-бутилка.
- З-завтра... з-заняття - ледве вимовила. - Я с-спати.
- Я тебе проведу. - Зголосився Алекс, він був найтверезішим із нас всіх.
Ми вийшли з чоловічого крила, як саме я навіть не пам'ятаю. Вже проходили повз бібліотеки як почули жіночий крик, прозвучав він настільки страшно, що волосся стало дибки. Не домовляючись ми побігли на крик, але те що ми побачили я не забуду ніколи. Тіло дівчини лежало на сходовій, жива вона була чи метра зрозуміти було важко. Якби ми не чули її крик декілька секунд тому, подумали б що вона мертва вже дуже довго. Тіло було майже синім, ніби вона на морозі лежить. Алекс присів щоб перевірити пульс, як раптом ми почули голос ректора.
- Краще не рухайте, - його голос був напруженим. - Рейнард, перевір чи вона жива.
Тільки зараз я помітила професора Койла, його погляд був спрямований на мене. Він з такою злостю на мене дивився, що я відчула себе вбивцею на секунду. Це тривало недовго, адже за хвилину професор протиснутися мимо нас і присів біля тіла дівчини.
- Жива. - прозвучав його голос і ми дружно видихнули. -Але не надовго, в ній зовсім нема магії. Хтось ніби випив її. Я віднесу її до Мелінди.
З цими словами професор Койл підняв дівчину на руки, зробив він це так легко, ніби вона нічого не важила і зник в порталі.
- А ви адепти, - звернувся ректор до нас. - в мій кабінет!
Сидівши в кабінеті ректора, я майже дрімала. Очі злипались, навіть не зважаючи на останні події. А ректор все не заспокоювався, випитував кожну деталь, добре, що відповідати на питання ректора взявся Алекс. Я не сильно могла скласти до купи два слова. Впевнившись, шо ми нічого не бачили і нічого не знаємо, ректор відпустив нас спати. Алекс провів мене під самі двері кімнати, та пішов до себе, а я не зважаючи на сильне бажання заснути прокрутилась аж до ранку. Перед очима так і лежало тіло дівчини. Хто міг таке з нею зробити? Для чого це взагалі комусь?
У понеділок в академії було тихо, напевно не було адепта чи адепкти, які б не чули про вчорашній інцидент. Студенти тихо переговорювались, хтось боявся залишатись в академії, хтось будував теорії хто ж може бути нападником. Замість першої пари, нас усіх чекала зустріч з ректором, адепти надіялись, що він проллє світло на цю історію.
- Доброго дня, адепти. - вийшов ректор до трибуни. - Знаю що ви усі занепокоєні тим, що сталось вчора. Ми з професорами прийняли рішення, що відтепер в академії комендантський час з 10 вечора до 7 ранку. Також я з розумінням прийму рішення адептів покинути академію. Ви зможете повернутись до навчання як тільки ситуація вирішиться або наступного року, якщо це затягнеться на весь семестр чи навчальний рік. Ті, хто хоче покинути академію заради своєї безпеки, пишуть заяви на моє ім'я. Я буду весь день приймати ваші заявки в своєму кабінеті. Ще слово хотів сказати професор Койл. Ректор відійшов від трибуни, а його місце зайняв професор:
- Ми проводимо розслідування, - почав Койл. - і я вам обіцяю, ми обов'язково знайдемо того, хто за цим стоїть. А коли знайдемо, його чекає довічне ув'язнення в королівській в'язниці. Всі ж знаю, що викачування магії з іншого - це одне з найбільших злочинів?
Останню фразу професор сказав дивлячись мені в очі. Що з ним знову не так, в чому ще він зробить винною мене?
Після цієї промови ми відправились на заняття, інтузіазму вчитись не було ні в кого. Пари тягнулись довго і нудно, здавалось самі професори перебували в такому ж стані. Коли ми вийшли з аудиторії, першим в очі кинулось те, що адептів стало значно менше, особливо адепток. Охочих покинути стіни академії було досить багато, всі вони стояли в черзі в кабінет до ректора та надіялись як можна швидше звідси втекти. Мені ж тікати було нікуди, вертатись до дядька Амелії було б не найкращою ідеєю. Та й що я за бойовий маг, якби втекла з академії.
Пара в професора Койла відрізнялась від тих, до яких ми звикли. Почалось вона зі слів професора:
- Радий, що бойовий факультет не тікає додому як боязливі дівчиська. - сказав професор. - Та мало просто не тікати, потрібно вміти дати відсіч. Сьогодні попрацюємо з декількома прийомами самозахисту.
Далі професор викликав Алекса до себе, та продемонстрував магічні прийоми, які ми повинні були сьогодні виконати. Пояснював професор прекрасно, навіть незважаючи на мою неприязнь до нього, не визнати цього я не могла. Прийоми виходили у всіх, в когось швидше, в когось помаліше, та справились усі. Дві пари професора Койла пролетіли незамітно.
- Такі заняття в професора мені подобаються більше. - сказав Алекс, коли ми вийшли в коридор.
- Шкода, що такою ціною. - тіло алептки досі було в мої пам'яті. - Як думаєте, напади продовжаться?
- В академії завівся той, хто хоче безмежну владу. - озвучив свої думки Ерік. - Якщо він наважився на такий злочин, боюсь він не зупиниться.
Вже будучи в кімнаті, я знову й знову прокручувала в пам'яті момент як ми знайшли тіло тої адептки. Цікаво що з нею зараз, завтра в мене якраз заняття з Меліндою, постараюсь дізнатись.
Снилось мені дивне, ніби я йду по коридору академії, а ніби й не я. Спускаюсь по сходах, бачу як адептка піднімається по них. Вона була красунею, чорні довгі локони, виразні голубі очі. Зовсім не схожою на ту, яка лежала на цих сходах. Раптом, я хапаю її за руку. Дівчина починає голосно кричати і я просинаюсь від її крику. Мокре волосся прилипло до мого чола, мені жахливо холодно і заснути я вже не зможу. Всю ніч прокрутилась в ліжку, а зранку ледве заставила себе відправитись на навчання.
Дві перші пари пролетіли швидко, і я побігла до Мелінди. Застала її за столом, видно було, що вона не спить вже давно, круги під очима важко було не помітити.
- Мелінда? - покликала її.
- Амелія? - здивувалась цілитель. - Я зовсім забула про наше заняття, пробач.
- Нічого. - заспокоїла я. - Я прийшла запитати, можливо потрібна якась допомога?
- Справді? - зраділа Мелінда. - Ти не представляєш, що б я віддала для того, щоб поспати хоч з годинку. Та ректор сказав не відходити від пацієнтки ні на секунду.
За ширмою хтось лежав, та мені видно не було, тому я вирішила уточнити.
- Це та адептка? - пошепки запитала, хоча вже знала відповідь. - На яку напали?
- Вона. - підтвердила Мелінда
- Якщо треба, я можу посидіти.
- Ти б мене дуже виручила, - зраділа професор. - я ляжу тут на дивані. Якщо щось - то зразу розбуди мене.
- Звичайно.
Я зайняла стіл Мелінди, та намагалась відволіктись на домашнє завдання. В пам'яті так і випливав вчорашній сон, найдивнішим було те, що він здавався надто реалістичним. Згодом я не змогла боротись з цікавістю, та вирішила глянути на адептку, що лежала за ширмою. Тихенько встала з-за столу, намагаючись не розбудити Мелінду, та підійшла до ліжка, де лежала дівчина. Вона практично не змінилась, та зараз я змогла розгледіти її схожість до того, що я бачила в сні. Спочатку я думала, що це моя фантазія домалювала сон, та зараз побачивши на шиї дівчини татуювання в вигляді рози, стало страшно. Я не бачила його тоді, коли знайшли дівчину на сходах і точно не могла знати про нього. Та я про нього знала і вже бачила... у сні.
- І що ви тут робите? - раптово прозвучало з-за спини і я підскочила.
І як йому вдається так тихо підкрадається кожного разу. Позаду мене стояв професор Койл.
- Так ви відповісте, чи мені викликати ректора? - нагадав про себе професор.
- Я прийшла до Мелінди. - почала пояснювати. - В нас додаткові заняття по вівторках.
- Це я знаю. - перебив професор. - Та чому Мелінда спить, а ви ТУТ. Біля адептки Рейн?
Звідки це він знає про мої додаткові заняття? І чому я повинна перед ним виправдовуватись?
- Мелінда виснажена, я запропонувала посидіти замість неї, щоб вона могла виспатись. Якщо ви настільки безсердечний, то можете розбудити її та запитати.
- А біля адептки що ви робите? - проігнорував мою фразу про безсердечного, але не став будити Мелінду.
- Я... - не знала як йому пояснити. - Я не знаю. Просто не втрималась. Не вірю, що хтось може таке зробити з іншим.
- Люди часто притворяються не тими ким є. А насправді в них ховається таке, про що й не здогадуєшся.
Я підняла очі на професора, не знаю що він в них побачив, та сказав.
- Можете йти, я посиджу замість Мелінди.
- Але...
- Йдіть, адептка Річардс.
Якщо він так хоче, то нехай сидить. Я вийшла з цілительсткого крила та пішла столову, поки вона ще не закрилась. Вже сидячи за столом, я помітила що всі тихо, але активно переговорюються. В столову зайшов Алекс, та сів біля мене.
- Що сталось? - ніби відчуваючи щось спитала. - Чому всі такі дивні?
- Знайшли ще одне тіло. - приголомшив мене хлопець. - На цей раз адепт...
