Магічна академія Вастус - Julybookss
Прийшовши в кімнату, першим ділом я прийняла душ, він допоміг заспокоїти нерви та обдумати наслідки моєї перепалки з викладачем. Нічого хорошого мені не світить, та більше не провокувати професора Койла, варто б було навчитись. Не розумію чому я так реагую на його критику, можливо тому, що він з першої зустрічі до мене упереджений. Вийшла з душу, переодягнулась в звичайний одяг та вирішила трохи почитати. Першим під руку попався підручник з артефактики, тільки зібралась вмоститися на ліжку з книжкою, як в двері постукали.
- Вже йду. - крикнула та направилась дізнатись кому від мене що треба.
Відчинивши двері побачила на порозі Алекса, який плечем підпирав стіну.
- Ти як? - першим ділом запитав хлопець.
- Рук й ніг не відчуваю, але жити буду. - усміхнулась я.
- Я про інше. - Алекс пройшов повз мене в кімнату. - Що плануєш робити з професором Койлом?
- Тут вже нічого не зробиш. - я знизила плечима. - Буду виживати.
- Не треба було йому перечити.
- Знаю, але вже пізно щось міняти. - закінчила тему. - Йдемо краще повечеряємо, слона б зараз з’їла.
- Кого? - не зрозумів хлопець.
- Ем… - розгубилась і вирішила пояснити. - Чула про таку тварину, з великими вухами і велитенським хоботом. Він ше тим хоботом їжу в рот пхає.
- Не знаю де ти про таку тварину чула, та я б з цим твоїм слоном зустрітись не хотів.
- Не переживай, - вирішила його заспокоїти. - він вроді травоїдний, а вот я ні, тому пішли скоріше.
Наступний навчальний день зустрів мене краще, професор Карш вчила нас зіллєварінню. Виходило в мене спочатку не дуже, але потім я втягнулася. Вона запевняла, що дуже часто полі бою магів рятувало наперед приготовлене зілля.
- Коли вже нема сил на бійку, а магія вичерпала себе, зілля - це єдина, що може вас врятувати. - сказала професор Карш.
Сьогодні у нас тільки дві пари, другою була артефактика. Я любила цей предмет, він вимагав зосередженості і повної концентрації, а в мене це добре виходило. Пари швидко закінчились, я вийшла з аудиторії, як до мене підбіг незнайомий хлопець.
- Амелія Річардс? - запитав він.
- Так, це я.
- Тебе ректор викликає до себе. - повідомив мене юнак та покинув нас.
- Ви тоді обідайте без мене, - сказала до Алекса і його друзів. - а я збігаю до ректора.
- Ти вже щось натворила? - запитав Алекс.
- Зараз і дізнаюсь.
Дорогою до кабінету ректора я роздумувала, що такого могла зробити, щоб він мене викликав до себе. На думку спадала лише перепалка з професором Койлом. Але не думаю, що він на мене пожалівся. Це вроді не в його стилі. Зупинившись під кабінетом ректора Дерека Уокера, я не могла на важитись постукати. Та за декілька хвилин, взяла себе в руки і тричі стукнула рукою по дверях.
- Заходьте! - почулось з того боку.
- Добрий день, викликали?
- Сідай. Я хотів спитати як твоє навчання? Чи все встигаєш?
- Ну, тільки другий день навчання, - не розуміла чому ректор цікавиться. - але поки все встигаю.
- Ти вже питала в Медінди чи вона позаймається з тобою цілительством? Те, що ти вивчаєш на бойовому - це добре. Але я б радив взяти додаткові уроки як з цілительства, так і з некромантії. Думаю професор Самерс, поможе тобі з некромантією.
- Добре, я підійду до них. Можна питання?
- Задавай.
- Чому ви мені не сказали, що професор Койл насправді викладає на бойовому, коли я вибирала факультет.
- Бо він хороший викладач, з усіх викладачів, які є в академії, він показує найкращий результат. Деколи він буває... складний, та взагалі в нього можна багато чого повчитись.
- Зрозуміла, дякую. Можна йти?
- Так, звичайно. Йдіть адептка.
Після зустрічі з ректором я віднесла речі в свою кімнату, та відправилась в столову до хлопців.
- Швидко ти вернулась. - замітив Ерік.
- І що хотів від тебе ректор? - запитав Алекс.
- Та просто радив додатково позайматись цілительством і некромантією.
- Слухай, якшо будеш займатись в професора Самерс, познайомиш нас? - поцікавився Том.
- Забудь про неї, - відповів йому Алекс. - я бачив як вона бігала за професором Койлом.
- І що вона тільки в ньому знайшла? - вголос подумала я.
- Ну не знаю, він вроді типаж всіх жінок. - відповів мені Стів. - Всі дівчата фанатіють від таких недоступних чоловіків.
- Тоді вони мазохісти. - констатувала. - Ви представляєте, буде він з одною з дам в ліжку, і такий: у вас недостатньо підтягнені м'язи леді, ви мене розчарували.
- Думаю ти перебільшуєш. - відсміявшись сказав Ерік. - Не думаю, що він в житті такий як з нами.
- Можливо й перебільшую, - визнала його правоту. - але погодьтесь деколи він буває ще тим придурком.
- Не спорю. - підтвердив Ерік.
- Не хочете сходити в бар разом? - запитав раптом Стів. - Відпочинемо трохи, вип'ємо.
- Я б з радістю, - з сумом відповідаю. - та ще треба з професорами домовитись про заняття.
- Наша принцеса нас кидає. - посміхнувся Том. - Наступного разу не викрутишся.
- Обіцяю, наступного разу я з вами.
Після обіду вирішила заскочити до Мелінди та професора Самерс. Мелінда зустріла мене з чаєм та цукерками, їй часто залишали адепти солодощі після виписки.
- Так що, ви погодитись зі мною займатись? - затамувавши подих запитала.
- Звісно, - радісно погодилась Мелінда. - будеш мені допомагати з цими... адептами.
Ми ще трохи посиділи, обговорили мої заняття. Наступним пунктом буда професор Самерс. В адептів я дізналась в якій вона аудиторії і відправилась туди, як тільки звідти вийшли адепти, я вирішила поговорити з викладачкою.
- Професор Самерс, - хвилюючись почала я. - я адептка Амелія Річард, хотіла б у вас додатково позайматись некромантією.
Професор окинула мене зверхнім поглядом і сказала:
- Я займаюсь лише з потенційно сильними некромантами. А в тобі я цього не бачу.
- Я не хочу бути некромантом, але мені потрібно розвинути магію, хоча б до мінімуму.
- Тим більше. - відповіла професор. - Я займаюсь лише з тими хто хоче стати неаромантами. А недоучки мені не цікаві, можеш не тратити більше мій час.
З цими словами вона залиша мене в аудиторії одну. Вот ж противна жінка, тепер зрозуміло чим її професор Койл привабив. Вони прям копія один одного. Значить некромантії мені не бачити, не скажу, що сильно засмутилась та було трохи обідно.
