Відьма - Томас Олд Х'ювелт
— Яка ж ти свиня, Воррене! — вигукнула Клер. — Та май же хоч краплину поваги, будь ласка. В неї було трагічне життя з тим її чоловіком.
— Можливо, це дійсно так, — погодився Грім. — Але це не дає їй права отакі коники викидати.
Але то був лише початок. Марті й Воррен порилися у відеоархіві й у середу ввечері вже знали про дивну звичку Гризельди Холст навідуватися до відьми, коли та перебуває поза зоною досяжності камер. Щоразу одна й та сама схема. Щочетверга, за будь-якої погоди, коли Катаріна стояла у лісі, Гризельда прослизала між запаркованими машинами або уздовж паркану і щезала у кущах із білим поліетиленовим пакетом. А приблизно за годину вона поверталася — вже без пакета. Грім був спантеличений. І як це вони таке проґавили? І що взагалі робила там ця жінка, коли опинялася віч-на-віч із Катаріною?
Наступного ранку вони приладнали до Марті мікрофон і відправили його до Гризельдиної крамнички «М’ясні вироби і делікатеси». Тим часом Грім, Воррен, Клер та їхні колеги зосереджено проглядали на великому екрані відеозйомку в реальному часі з камери спостереження крамниці.
— Чого бажаєте? — пролунав у динаміках не надто приємний голос Гризельди.
— Фунт паштету з павича, будь ласка, — відповів Марті. Воррен зареготав, і Грім зробив йому знак замовкнути.
Гризельда вмить насторожилась:
— Ви хотіли сказати, паштету а-ля-Холст? — сказала вона після паузи.
— Та ні. Паштету з павича, — продовжив Марті, при цьому вираз його обличчя нітрохи не змінився.
— Я… я цим не торгую.
— А як тоді щодо пирога з павича?
— Я м’ясо павичів не продаю — у жодному вигляді.
— От же халепа! — зітхнув Марті. — І філе з павича теж немає?
На екрані було чудово видно, що Гризельда не знає, як припинити цю розмову.
— А я хотів би скуштувати павича, адже Катаріна так його полюбляє!
Гризельда трохи розслабилася й засміялась.
— І це таки правда, — сказала вона. І чи не звучали в її голосі нотки гордощів? — Дійсно, полюбляє. З якої б іще причини вона так довго за нього чіплялася?
— І що б там не говорили, той, хто подарував їй того павича, справді знає, як уникнути кризи. Саме тому нам теж потрібен павич. — Гризельда зашарілася, і Марті негайно скористався шансом.
— Знаєте, ми з партнеркою організовуємо тематичні вечори, присвячені Катаріні, й там робимо усе те, що робить відьма. В минулі вихідні ми прив’язали нашого чихуахуа на кличку Ґауді до гілки на дереві. Ми так з того реготали, що, думали, обмочимося. Селфі не хочете подивитися?
Усмішка Гризельди вмить зникла разом зі зніяковінням. Натомість вибухнув гнів, спресований за довгий час.
— А хай тобі грець, брудний шмаркачу! — заревіла вона. — Будеш тут мені глузувати з моєї Катаріни! Ану, забирайся звідси к бісовій матері! — Вона рвучко вхопила з полиці здоровезний батон салямі й, вискочивши з-за прилавка, попрямувала до Марті, який спостерігав за нею майже з благоговінням, але вчасно встиг вилетіти за двері, від чого дзвіночки на вході несамовито забряжчали йому вслід.
— Тебе, чоловіче, треба до Дудлтауна запроторити, — верещала Гризельда йому навздогін. — Стережись, а то я донесу про тебе раді! Я знаю, ти з тих вундеркіндів Гріма! І я дізнаюсь, як тебе звати!
Вона з граційністю бегемота покрокувала назад і грюконула дверима. А в центрі управління Воррен від реготу аж завивав, ніби вовк у місячну ніч.
— Цій жінці треба «Оскара» дати, — стогнав він.
Та як там що, Грім не розумів, яким чином Гризельдині справи були пов’язані зі смертю собаки або із закривавленим струмком. Однак втручання у відьмині справи все одно було суворо заборонено через непередбачувані наслідки такої поведінки. У Гріма не було іншого виходу, як сповістити про все Колтона Метерса. Голова ради зустрівся з ним у своєму котеджі на вершині Соснового пагорба, обнесеному старим, іржавим парканом, ніби то був сам будинок Франкенштейна. Стариган слухав розповідь, дедалі сильніше насуплюючись, а наприкінці здивував Гріма тим, що сказав:
— Роберте, облиш це. Пані Холст — чесна жінка, недавно вона пережила величезний стрес. Та й до того ж, ми маємо почекати й подивитися, якими будуть наслідки її дій. Може, не такими вже й поганими.
Грім не вірив власним вухам.
— Але ж вона…
— Добре, що ти порушив це питання, — продовжив Метерс, наче нічого не сталось, — і ми, звичайно, повинні наглядати за пані Холст, але наразі раджу тобі: не чіпай лихо, доки тихо.
Роберт Грім хотів закричати йому в обличчя, що те лихо пробудилося ще кілька століть тому, що воно насправді блукає вулицями міста з піною біля рота й вишкіреними зубами. Але довелося повертатись додому ні з чим. «Він покриває її через справу Рота, — подумав Грім. — Коли ж він нарешті припинить гратися в цю брудну гру?»
І відразу ж знайшлася відповідь: «Коли ти сам матимеш міцні яйця і даси йому відсіч».
Але Грім не хотів втрачати роботу й тому припнув язика. Увечері, після того, як вщухла буря і відьма нарешті покінчила зі своєю незрозумілою пристрастю до мертвого павича, він подумав, що, можливо, так буде краще. Авжеж, це порушення протоколу і навіть лицемірство, але нехай вже буде. Усе, здається, повертається до звичного стану. Ніхто не хотів більше говорити на цю тему, яка до того домінувала в усіх розмовах. Люди воліли забути про тривогу, стерти будь-які спогади про неї. Так само зробив і Роберт Грім. Він почав вірити у те, що сталося маленьке диво: Блек-Спрінг подолав смугу пов’язаних з Катаріною нещасть — та ще й майже без утрат.
Так він і міркував собі аж до вечора суботи, коли погані новини знову постукали у двері.
Мовчки і з закам'янілими обличчями Клер, Воррен і Грім — присутні на той час співробітники Відьмоконтролю — слухали Стіва Гранта і Піта Вандермеєра. Говорив головним чином Стів. Ось про що вони розповіли: Джейдон Холст — Боже мій, уявіть собі, син отієї відчайдушної вдови м’ясника — систематично тероризував відьму, встромив у неї канцелярського ножа, а потім нацькував на неї собаку Гранта. А щоб помститися за загибель Флетчера, Джейдон, Джастін Вокер та Бурак Шеєр записалися добровольцями Відьмоконтролю і тим отримали безперешкодний доступ до Катаріни, а Грім на це повівся. Про приголомшливі, жахливі наслідки тієї грубої помилки свідчило відео, зняте сином Гранта.
Коли кліп добіг кінця, довгий час ніхто
