Легковажна наречена - Аліна Амор

Та маркіза й не чекала на відповідь, прудкенько обернулася і відчинила двері, і я ледве встигла закричати їй у спину:

- Немає у мене ніякого коханого!

Але, схоже, Далілі потрібен був привід позбавитися мене, а зовсім не правда. Вона акуратно зачинила двері навіть не кинувши погляду наостанок.

Я ж залишилась один на один з невідомим нападником, що скрутив мої руки. Почуття власної безпорадності придавило груди немов валуном. Накотив жах, серце стислося і відчайдушно забилося здавалося десь у горлі, а на скронях і спині виступив холодний липкий піт.

І де ці агенти Служби безпеки коли вони так потрібні?!

Пташку заманили в клітку... Точніше нерозумного баранця повели на жертовний вівтар...

А Райан і Філіп говорили бути обережною! Де була моя голова?

Ці думки пролетіли вихором у моїй свідомості. Я розлютилася на себе, на нападника, на Далілу та всю ситуацію в цілому. Лють пекучою хвилею прокотилася артеріями і венами, і далі я діяла на рефлексах, відпрацьованих татом. З усієї сили вигнулась назад і вдарила потилицею. Судячи з хрускоту, потрапила нападнику прямо в ніс. І схоже зламала, бо викрадач різко з шумом видихнув, на моє волосся ринула кров і воно стало мокрим на потилиці, а чоловік від несподіванки послабив хватку. Я рвонула вперед і тільки біля дверей згадала, що треба було ще дати ногою в пах, аби вже напевно. Розвернувшись, глянула на нього і обімліла. Адже я бачила його сьогодні в залі! Він справді аристократ, а не розбійник з великої дороги. І що йому треба? Чоловік тим часом уже прийшов до тями і повільно рушив на мене, тому я відчинила двері і вискочила в коридор.

Тяжкі дерев'яні двері з глухим стукотом зачинилися. А я розгубилася – куди тікати? Повертатися до зали? І на що це буде схоже? Розпатлана, за мною біжить молодий чоловік, а з волосся капає кров... Це ж кінець репутації! Потім не відмиюся! На це, мабуть, і розраховувала Даліла.

Кинутися у протилежний бік? Упрусь у тупик в кінці коридору.

Забігти до якихось покоїв? А раптом двері будуть замкнені? Або, навпаки, зайду, а закрити не зможу. Тут усі двері замикаються на металеві ключі, немає ключа – не закриєш. Та ще пастка, гірша за глухий кут.

Поки я судомно мізкувала, почула, що викрадач уже підійшов до дверей. Потрібно терміново щось робити! Я різко відчинила двері і з усієї сили приклала чоловіка ними.

Відсмикуючи долоню від ручки, помітила на своєму пальці обручку-артефакт, подаровану нареченим. Зовсім про неї забула! Рішення прийшло миттєво. Відбігла на кілька кроків, торкнулася каменю і відчайдушно вигукнула слова магічного зову:

- Ryan, voco te!

За мить двері відчинилися, і я побачила злочинця зовсім поряд, його окривавлене і спотворене злістю обличчя. Я заціпеніла від жаху. Тільки шоковано і злякано дивилася на нього, а у скронях пульсувала думка: «Це я його так?». Мої нерви були напружені, але я не могла зробити і кроку.

Чоловік кинувся до мене, схопив за плечі і струснув зі всієї люті.

Тієї ж миті простір поряд заклубився білим магічним димом, ми з нападником синхроно інстинктивно обернули голови в його напряму і слідом з порталу вийшов Райан.

Невідомий квапливо відсахнувся від мене, відсмикнувши долоні як від окропу.

- Що тут відбувається? – глянувши на нас, різко спитав герцог.

- Він на мене напав! - закричала я і вказала пальцем на злочинця.

Райан подивився на мене, потім на викрадача, і я ніби побачила усю цю картину збоку: стильно одягнутий в шовк і оксамит чоловік - з розбитим носом, тепер сплющеним і трохи зсунутим у бік, у залитій кров'ю білосніжній колись батистовій сорочці, з шишкою та синцем, що стрімко наливалися на лобі. Це виглядало по-справжньому моторошно.

І я, хіба що трохи розпатлана…

Із нас двох, саме аристократ, що щойно напав на мене, виглядав жертвою.

Герцог знову перевів погляд із злочинця на мене і підняв брову. А в його очах виразно читалося питання: «Ви так у цьому впевнені?»

___________________________

Пісня до глави: Chris De Burgh - The Lady In Red