Тисячолітні. Відьма має померти - Анастасія Анпілогова

Аліса кольнула її поглядом докору. Сперечатися з королевою не найкраща ідея. Але Хельгу розпирало від гніву на стільки, що їй не вистачало повітря в легенях, здавлених корсетом. Її ламала зсередини істерика з тієї ж причини, що й увесь час. Вона не знала, де Врант і що з ним, і це зводило її з розуму. Вона балансувала десь на межі між істерикою розпачу та агресією за образу на все та на всіх.

— Можливо, не кара, а просто урок для мене. — вчасно викрутилася вона, поки королева не почала злитися.

— Можливо. — майже погодилася королева, але було видно, що жінка її теж недолюблює.

Взагалі королева їй не сподобалася відразу, ще в першу їхню зустріч. Вона майже завжди виглядала пихатою і гордовитою, і не задоволеною, здається, вона задоволена була тільки, коли спілкувалася зі своїми придворними дамами та Алісою, яка мітила туди ж, мабуть.

«Сестра» зрозуміла, що пікнік зайшов не в той бік і запропонувала повернутись у фортецю, чому Хель була тільки рада. Навіщо Аліса взагалі її покликала? Може хотіла на контрасті з мовчазною та волелюбною Хельгою, виглядати ще більш привабливо в очах королеви.

«Боже, та вона мене просто використовує постійно у своїх цілях!» — злилася по дорозі чародійка. Вона думала, що, приїхавши в фортецю, зможе відпочити, але як тільки вони повернулися, до Хельги підбіг хлопчик паж і сказав їй, що на неї чекає король. Дівчина з тривогою важко зітхнула і пішла за хлопчиком, як на страту.