Тисячолітні. Відьма має померти - Анастасія Анпілогова

Після того, як король і маркіз поїхали, забравши своїх людей, Чорна фортеця здавалася порожньою і навіть похмурою. Декілька днів вони вправно ткали гобелен. Хельзі здавалося, що королеві це було не дуже цікаво, але вона випробовувала терпіння і її, і Аліси, а потім раптово ввечері заявила, що дороги вже висохли та вранці вона їде до свого палацу. Аліса здавалася наляканою та стривоженою. Різкі зміни настрою королеви збивали її з пантелику. Вона то посміхалася і всім своїм виглядом показувала, що симпатизує Алісі та зневажає Хельгу, то навпаки, а в вечір від'їзду здавалась роздратованою і незадоволеною всіма. Коли королева пішла до опочивальні, дівчата зустрілися в коридорі.

— Я не розумію що відбувається. Чим я могла розгнівати королеву? — «сестра» здавалася такою стомленою, що в неї навіть під очима виникли синці.

— Не думаю, що їй насправді хтось подобається чи не подобається. Вона любить дивитися, як люди борються за її прихильність. Для неї це розвага.

Аліса дивилася на Хель задумливими очима, обмірковуючи сказане, розправила складку на химерній світло-жовтій сукні, і потерла одним пальцем свій гостренький носик.

— Я так втомилася від спроб сподобатися королеві та від того, що не знаю, що з моїм чоловіком, який пішов кудись із кимось воювати, а я маю сидіти тут у невизначеності. — зізналася Аліса.

Хельга сумно хмикнула.

— Ти не повіриш, але я втомилася від того самого.