Право на шанс - Олена Гриб

– Чому у Вільшань?

– Моїм завданням… Я з центрального відділення, зрозуміло? Мене відправили наглядати за роботою підрозділів Лісів і Прилісся, включно з Вільшанню. З огляду на те, що я в таємній службі менше шести років, це досить серйозне підвищення по службі.

– Яке тобі не дуже було потрібне? – уїдливо припустила я. – Інакше ти б не кинув усе заради незрозуміло чого.

Чиж знизав плечима.

– Я не планував коли-небудь очолити таємну службу, Тає, якщо ти про це. Моя мета – тавеннський князь, а потім якось буде. Може, заведу сім’ю і друзів, осяду десь, займуся торгівлею… Може, повернуся до нишпорок. Час покаже.

«З твоєю пошматованою пикою сподіватися на щасливе майбутнє – вершина оптимізму», – але я зуміла втримати думки при собі.

– Що за книга? – запитала Мела.

– Я її в вічі не бачив, – розвів руками Чиж. – А доморощені донощики автора не запам’ятали. В одного він Фонарель, в іншого – Філопель, у третього – Фарінель… Титульний лист пошкоджено, прочитати назву неможливо. Якби ми були в Рені, уточнив би в архівах, чи дійсно якийсь Форель написав щось заборонене. А так доводиться вірити чуткам. У будь-якому разі в цій історії не буде продовження, тому який сенс докопуватися до правди?

– А пожежа? – наполягала чаклунка. – Ти казав, таємна служба не гасить пожежі. Значить, щось горіло?

– Ліс на заході, – здивовано відповів нишпорка. – Хіба ви, коли їхали, цього не бачили? Така заграва… Вночі було добре помітно.

«Ми сиділи всередині повоза, дурню! Як ми могли бачити?» – ледь не крикнула я.

Потім згадала, що Артан був зовні – правив конем. Чи міг він прогледіти? Чи не надав цьому значення? А з якого дива ми взагалі заговорили про лісову пожежу?!

Відповідь була проста. Це для Чижа на захід від Ожинника розташовувалися, насамперед, густі ліси. Я бачила там Борсуки – місто, в якому провела цілих два роки. Одну третину мого мандрівного життя. Таке важко випустити з уваги, еге ж? Крім того, звідки взятися лісовій пожежі глибокої осені?

Хоча… Якби згоріло ціле місто, у Вільшані б про це говорили, не перестаючи. Такі звістки розносяться швидко.