Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

Східна частина базару, куди Фалмін дійшов під вечір, була значно тихішою. Не було тут такої жвавості та криків. У кінці базару стояв фонтанчик, біля якого крутилося всього декілька людей.

Вирішивши відпочити, Фалмін присів на лавці, доїв порцію смаженої картоплі, яку купив на базарі. Мимоволі дістав із кишені перстня та гребінця, оглянув. Справді, робота була майстерною, тому він сподівався, що Ельгіді сподобається обидва подарунки. Принаймні раніше вона любила прикраси та сюрпризи.

Фалмін трішки посидів, подумав, вже було збирався підвестися, як поруч присів чоловік у сірому плащі і з каптуром, який закривав йому обличчя. Чаклун мимоволі потягнувся до схованого кинджала.

— Пане Фалміне, ми повинні поговорити, — сказав тихо незнайомець.

— Хто ви? — чаклун не відпускав руків'я, був готовий атакувати в разі небезпеки. — Чого вам?

Незнайомец повернувся до нього обличчям, відкинув каптур, аби Фалмін міг роздивитися обличчя. Побачив маленькі чорні очі, поріз біля губи і різкі риси обличчя. Був цей тип схожий на різника або ж вбивцю, але Фалмін знав його, тому ця зовнішність не вводила в оману.

— Рідлен? — чаклун повільно відпустив руків'я. — Що сталося?

— Ми повинні поговорити, пане. Негайно.

— Де?

— Після настання темряви. Ось цей будинок, — чоловік вказав поглядом на двохповерховий будиночок, що стояв між аптекою та одним із багаточисельних борделів. — У мене є важлива інформація.

— Але я…

— Приходьте і все дізнаєтеся.

Чоловік більше нічого не сказав, підвівся, кивнув на прощання і попрямував в бік базару. Фалмін, нічого не розуміючи, дивився йому вслід, аж поки той не зник в натовпі людей.

Будинок Аліса Рідлена нічим не вирізнявся з-поміж інших, мав такі ж темні стіни та всього одне вікно на кожному із поверхів. Бордель, що приклеївся ліворуч, гудів, наче вулик, раз у раз чулися крики, лайка та ледь вловимі зітхання. Фалмін глянув на вивіску у вигляді оголеної русалки, яка манила рукою до себе. Замість того, аби послідувати поклику, чаклун піднявся сходами до сусіднього будинку. Не встиг підняти руки, аби постукати в двері, як почув відмикання багаточисельних замків.

— Пане Фалміне, радий вас бачити, — сказав із привідчинених дверей Аліс Рідлен голосом тихим та підозрілим. — Прошу, заходьте скоріше.

Фалмін увійшов до будинку, кинув погляд на довколишній інтер'єр. Особливого нічого не помітив, окрім ряду картин, які тягнулися вздовж довгого коридору з обох сторін.

— Сюди, — Аліс вказав рукою на бокову кімнату, де стояв лише великий дубовий стіл і два стільці. Професійна обстановка. — Сідайте.

Фалмін присів, уважно дивився на Рідлена, який розмістився навпроти. Шпигун налив собі та гостю по стакану горілки й поставив на стіл.

— За зустріч.

Цокнулися, мовчки випили. Фалмін не ставив запитань, адже знав, що Аліс Рідлен і сам розпочне розмову. Не прогадав.

— Ви платите мені за інформацію, пане, тому я вважаю своїм святим обов'язком її вам надавати при першій можливості. Не буду відтягувати, — Аліс Рідлен поклав на стіл завернутий сувій із козячої шкіри, — читайте. Фалмін глянув спочатку на шпигуна, потім розгорнув сувій. Читав довго, наче кожна літера давалася йому із важкістю. Аліс Рідлен, потираючи вихудлі щоки, бачив зміни на обличчі чаклуна, які не могли віщувати нічого хорошого.

Дочитавши, Фалмін відклав сувій на стіл, глянув на Аліса. Очі мав блискучі, хижі, страшні. Від того погляду шпигун затремтів.

— Звідки такого роду інформація? — спитав Фалмін зміненим голосом, у якому дзвеніли залізні ноти. — Відповідай, Алісе.

— Мої інформатори декілька тижнів перевіряли дані, пане. Залучив я знайомих із чародіїв та розвідки.

– І що вони?

— Усе написане є правдивим.

Фалмін довго мовчав, то стискаючи, то розтискаючи кулаки. Дивився на сувій, який лежав на столі. Аліс уже думав, що чорноволосий так і буде мовчати. Злякався, коли погляд чаклуна зненацька сфокусувався на ньому.

— Отже, чародії. — сказав глухо, подібно грому, який віщував дощ, — Сканували мене та ще одну персону із Канйора. Коли і скільки, Алісе?

— Впродовж місяця, а сканують, можливо, і зараз. Доведеться мені вибиратися із цього міста подалі, інакше можуть завітати непрохані гості.

Фалмін подивився на нього із певною вдячністю, адже розумів, що Аліс, попри все, ризикує власною шкірою, а такими були далеко не всі шпигуни.

— Дякую за це, — сказав вдячно, — Дай мені знати, де влаштуєшся на постій — перешлю тобі кошти за незручності.

Аліс Рідлен, якщо і хотів якось заперечити, то зробив це подумки, а замість відповіді лише із вдячністю кивнув головою і показав в усмішці криві передні зуби. Фалмін глянув собі на чоботи, задумався.

«Якщо чародії полюють на мене і доньку, то у нас серйозні проблеми, — думав він, — Магією знайти людину доволі просто, однак це можливо лише тоді, коли той маг, який сканує, має при собі річ сканованої людини.»

Сама ця думка давала сюттєвий об’єм гіпотез та припущень, від поганих до найгірших. Особливо враховуючи те, що дехто із вищих чародіїв знав про Ельгіду та її місце перебування.

— Сподіваюся, твоя інформація достовірна, Алісе, — сказав Фалмін нарешті голосом, від якого шпигун зблід. — Від цього багато чого залежить.

— Розумію, пане, — кивнув шпигун. Вигляд чорноволосого почав