Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік
Фалмін із розуміння хмикнув, востаннє подивився на трупи і, смикнувши поводи, рушив за лордом.
— Сподіваюся, ти встиг насолодитися пейзажами та гостинністю Тальгрієна? — спитав невдовзі товстощокий, щільніше закутуючись у плащ, — Таких зим мало де побачиш. Холодна і тепла водночас, візьми її грім.
— Насолодився, мілорде. Сповна.
Стейлан Кральє, хоча і був товстуном, але дурнем не був ніколи, тому одразу вловив іронію в словах чаклуна. На диво, від цього він не розсердився, а навпаки, посерйознішав.
— Це для мене не новина, чаклуне. Але я зараз більше думаю про загрозу, яка висить над усіма нами. Саме через це хотів порадити, аби ти знайшов якусь криївку і перечекав бурю.
— За мене можете не перейматися, мілорде, я звик бути під блискавкою постійно, а тому очікую удару будь-якої миті. А щодо Тальгрієна, то, яка б там не йшла буря, але золотий грифон завжди умів відкупитися від загрози.
— Золото і шляхетність — такий девіз дому Кральє. — погодився товстун, — І це пояснює усе. І ненависть до нас, і повагу. Але це притуплює увагу, наче солодке вино або поцілунок жінки. Тальгрієн не славиться своїми військовими звитягами, замість цього місцеві лорди, в тому числі і я, справляємо гулянки, турніри, полювання на кабанів і ще усіляку затратну дурню, в той час як той же Норенгард або ж Карстад тренує бійців і готується до майбутніх війн, які самі ж і розв'яжуть.
— Гадаю, його милість король готовий та такого розвитку подій. — сказав Фалмін, намагаючись скоріше підтримати розмову.
На його слова Стейлан розсміявся, але миттю вгамував себе і прийняв достойний вигляд. Наскільки це дозволяла його туша.
— Екберт зайнятий нині іншими справами. Поки я тут намагаюся встановити порядок на дорогах та у власних містах, мій брат те і діло що сватає свого ненаситного синочка до принцеси Фальдійської. Хоче династичний шлюб із Фальдією, аби в разі агресії Норенгарда чи ж того таки Велесгардена мати сильного союзника.
— Не така вже і погана ідея, варто замітити.
— Ага, тільки ось мій племінник, той, що принцом зветься, ні про які там весілля і думати не хоче. Йому, бач, турніри та бенкети подавай, а дівчину у ліжко він знайти коли захоче, тоді і зможе.
Коли минуло добрих півгодини, вони доїхали до розвилки і мали роз'їхатися у різні сторони, тоді товстощокий лорд говорив голосом віддаленим та вдумливим, Фалмін уважно слухав.
— Думаю, тут наші дороги розходяться, вбивце драконів. Дякую долі за те, що дала змогу із тобою поспілкуватися!
— Навзаєм, мілорде. Маю сподівання, що які б випробування не випали на долю Тальгрієна, ви зможете це витримати із гідністю. — сказав виважено Фалмін, якому інтуіція підсказувала зовсім протилежне.
— Мій брат часто говорить мені, що люди Тальгрієна повинні бути суворими до самих себе та поблажливими до гостей — в цьому таїться ключ до миру та спокою, до яких так прагне Тальгрієн. Знаєш, скільки років ми не брали участі у війнах? П'ятнадцять довгих років бездіяльності, п'ятнадцять куплених за гроші років застою та відносного спокою, де лорди, підібні до мене, стали найбільшими ворогами людей. І, якби це не звучало від особи, яка представляє владу короля, Тальгрієн може поплатитися за свою надмінність та безпечність. По-справжньому сильні королівства загартовуються у війнах, ось і роби висновки, мисливце, наскільки ми сильні. Мовчиш, бо не знаєш, чого сказати. Ти говорив, що нас може врятувати золото та срібло? Багато хто каже, що тальгрієнці сруть золотом, яке врятує їх від усіх ворогів, але ж ніхто не згадує, що гівно те частенько буває із домішками власної крові.
Гібді те й діло шмаркався, виводячи Фалміна цим із себе, а невдовзі і зовсім захворів. Після того, як вони попрощалися із братом короля, минуло добрих шість годин, але гном невідомо коли встиг підчепити якусь заразу, через яку йому і в сідлі було важко триматися. Довелося три дні лікувати його в найближчому селі, яке мало огидну назву — Гузнояр — і таких же огидних людей. Коли вони в'їхали до села, місцеві відразу оточили щільним півколом. Фалмін попросив залишитися на нічліг, на що староста знизав плечима. Довелося платити. Чоловік виділив горище над своїм сараєм, де лежало повно соломи й смерділо мишами.
Вибору не було.
— Фалміне, дідько, холодно, — процокотів зубами блідий гном, щільніше закутуючись у два покривали. — Таке враження, що я ніг не відчуваю.
— Не перебільшуй, — Фалмін витягнув із піхов меча, поклав його біля себе. — Скоро виїдемо, але перед цим потрібно тебе на ноги поставити.
— Яким чином, якщо в нас навіть грошей немає?
— Запитаю в людей, чи не буде тут роботи для мене.
Дійсно, робота знайшлася одразу. Головним чином полягала вона в рубівлі дров. Хоча, на другий день, коли Фалмін вийшов до місцевого болота, виявилося, що там водиться молода віверна. Староста, побачивши голову бестії в себе на подвір'ї вилаявся, потім довго кричав, але все ж таки вирішив, що ця довбешка буде непогано виглядати в нього над каміном. Так Фалмін з Гібді змогли отримати для себе теплі ліжка в будинку чоловіка й ліки, які були потрібні для лікування рудобородого.
— Клянуся Раданом! — дивувався вголос гном, коли вони виїхали за межі села. — Я востаннє хворів ще в дитинстві,
