Право на шанс - Олена Гриб

– Голоті знайомі такі місця, хіба ні?

Я беззлобно послала Ведмедика в далекі краї і закрутила головою, оглядаючись. Його випад мене не зачепив, нехай і було злегка дивно стояти біля воріт навчального закладу, як дві краплі води схожого на міську в’язницю у Борсуках.

Низько навислі хмари погрожували до вечора засипати всю Вільшань снігом. Мені не подобалася така погода. Зараз я б воліла згорнутися клубком у теплому ліжку і думати про те, як чудово буде вдягти шубку із… Ага, ледь не забула – тепер моїми шубами хизується інша. Та, кому вони належать за правом народження.

– Я б свою дитину сюди не відправив, – з легким осудом сказав Артан. – Домашня освіта – найкраща.

– Дивлячись для чийого гаманця, – відмахнувся від нього Чиж.

– Тутешні заклади вимагають стільки, що дешевше найняти столичного професора, – доводив баронський син. – А результат? Жодна з цих дівчат навіть не здатна запам’ятати повне ім’я короля!

– Поганий приклад, Арі, – посміхнулася з карети Ів. – Мела теж не знає всіх імен Треннана. Ти хоч сам їх пам’ятаєш?

– Звичайно, ні! Але я ж не виставляю себе зразком ученості!

Двері пансіону прочинилися, випускаючи назовні невисоку вгодовану пані в мішкуватому вбранні й крислатому капелюсі з обламаним пір’ям. Вона зміряла поглядом нашу компанію, приділивши максимум уваги вибіленим кінським гривам і емблемі на дверях карети. Розглянувши уважніше череп і змію, жінка стиснула тонкі безкровні губи, поправила окуляри без оправи і швидким кроком попрямувала до нас.

– Добри…

– Я ж просила, щоб ви не показувалися біля парадного входу, – обурено обірвала вона привітання чаклунки. – Їдьте на задній двір, там відкрито. І, Творця заради, цього разу зробіть усе тихо!

Не чекаючи відповіді, пані поспішно задріботіла назад.