Відьма - Томас Олд Х'ювелт
«Катаріно, дівчисько, що ти собі намислила? Хто це тебе так роз’юшив?»
Хоча Воррен був на десять років молодшим за Гріма, він насилу встигав за ним, коли вони крокували вологим узбіччям.
— Як ти гадаєш, наскільки поганими будуть наслідки усього цього? — спитав він, задихавшись.
— Що б там не було, ми з усім упораємось, — відповів Грім, але в його голосі була дивна порожнеча. Після неймовірного інциденту з Грантовими конями у суботу ввечері Грім гадав, що зможе тримати ситуацію більш-менш під контролем. Так, коли це трапилось, у нього ледве не стався серцевий напад, але сама тварина не мала наміру коїти щось лихе, і її незабаром заспокоїли. Кінь, засліплений панікою, вирвався зі стайні, налякався, можливо, власного відбитку на склі й стрибонув прямо крізь нього. Грім наказав відвести коней Гранта на пасовисько Сола Хамфріза по інший бік міста… адже джерело їхнього потойбічного жаху було якраз за стайнею, там, де Струмок Філософа тік межею землі Стіва Гранта.
Коли ж Грім побачив, що коїлося у струмку, він збагнув, що ситуація вийшла з-під контролю. Такого проколу в них іще не було.
Метерс сказав, що хотів би приховати усі ці події, чим не на жарт розлютив Гріма.
— Слухайте сюди, — сказав він Метерсу, — в мене тут шаленіють коні, в мене собака кінчає життя самогубством, а гора Нещастя вивергає свій бісів послід. Хочете — рушайте собі та розкидайте крихти хліба у зачаклованому лісі, я ж доповім про це Пойнту.
— Роберте, ти цього не зробиш, — відповів старий голова ради з таким заповзяттям, яке зустрінеш хіба що у малюків та небезпечних релігійних фанатиків. Але Грім почув у його голосі сумнів, а також старечу виснаженість, що ховалася десь глибоко всередині.
— В нас немає вибору. Катаріна ніколи не переймалася домашніми тваринами. Уперше за сто двадцять років вона змінила лінію поведінки, і ніхто не знає, ані чому це сталося, ані до чого це призведе.
— Саме так воно і є. І саме тому маємо з’ясувати, що сталося, а не приймати поспішні рішення. Це — внутрішня справа міста. Блек-Спрінг завжди піклувався сам про себе, і зараз ми теж попіклуємось про себе.
— Але ж ми нічого не знаємо — от у чому річ! — розгублено закричав Грім. — Ситуація унікальна і сповнена ризику. Люди в штани наклали від страху. Та хіба вони в цьому винні? Маємо зробити все, щоб влада була готова діяти, якщо раптом ситуація погіршиться.
— Роберте, пан Метерс має рацію, — сказав Адріан Чесс, інший член ради. — Що вони там у своєму Вест Пойнті зможуть зробити для нас, окрім як споглядати крізь свої куленепробивні вікна за тим, як тут усе виходить з-під контролю?
Гризельда Холст енергійно закивала головою і сказала:
— Довіртеся Господу.
— Це — довбана капітуляція, — хитнув головою Грім. — Вибачте, я з цим не погоджуюсь. У мене є свої зобов’язання.
Кістляві пальці Метерса обвили плече Гріма, ніби отруйна змія.
— Роберте, рішення ради обов’язкове для виконання. Якщо відмовишся його виконувати, я звільню тебе з цієї посади.
Грім проклинав Колтона Метерса і ту повитуху, що допомогла йому народитися. Щоправда, він і сам був невисокої думки про хлопців з Пойнту. Він сумлінно рік за роком посилав їм свої доповіді, але зазвичай вважав їх лише неробами-бюрократами, з якими треба підтримувати дружні відносини, щоб не припинялося фінансування. Але зараз усе змінилося. Грім хотів послати їм пробу води зі струмка з проханням якомога швидше зробити її аналіз. Він хотів, щоб вони… гаразд, він просто хотів, щоб вони знали. Можливо, це збільшить лише видимість безпеки, але йому це все одно здавалося правильним вчинком. Від отієї чортової струмкової води у Гріма стався напад найпохмурішої нудьги, і йому хотілося мати бодай клаптик раціонального пояснення, за який можна було б вчепитися.
Але ж Метерс боявся, і його страх переміг тверезий розум. Страх зробив голову ради непередбачуваним, загнав його у глухий кут. І подібно до Стіва Гранта, Грім розумів потенційно небезпечні наслідки цього, що крилися у примітивному людському бажанні кудись той страх спрямувати, перетворити його на обурення… і знайти цапа-відбувайла. Таке бажання межувало з фанатизмом, і воно накрило все місто. Хто збиткувався над відьмою? Що таке могло статись, що їй захотілося нас покарати? Усі озиралися довкола себе і свого будинку, намагалися пригадати якісь недавні незвичні події, й робили з того висновки. Спалення Очеретяної Жінки. Приїзд Чужинців на свято. Ота сусідка, що пофарбувала паркан у своєму садку в жахливий теракотовий колір. А також лікар Грант, бо ж, насамперед, то був його собака.
Сам Колтон Метерс вважав причиною кров, що пристала до рук удови м’ясника на початку шостої минулої середи. Грім міг лише здогадуватися про те, що насправді сталося, але що б то не було, воно не було стовідсотково етичним і законним. Пані Холст знайшли поряд із Ротом у стані глибокого шоку — і ось погляньте: Катаріна незадоволена. З точки зору Метерса, зв’язок був елементарно простим.
«Занадто багато честі для тебе, паскудна потворо, — подумав Грім, — мати свою приватну «гарячу лінію» зв’язку з Богом та ще й при цьому впливати на відьму».
Хай там як, а Метерс наказав поховати Рота у лісі, загорнувши його тіло у пакет для сміття компанії «Хефті» та заклеївши його скотчем, і Пойнт про його смерть не проінформували. А тепер треба було сидіти і чекати, чи не вдарить грім. Колтон Метерс хотів, щоб служби безпеки не втручалися у справи міста. Рада провела голосування: п’ять «за», двоє «проти», і Грім відчув, що його загнали на слизьке.
Відтоді, як у суботу вперше з’явилася кров, увесь склад Відьмоконтролю в кількості семи осіб постійно працював, намагаючись контролювати ситуацію. Повідомляли про подібне явище у струмку Спай Рок Веллі Крік, який закінчувався в західній частині міста, через дорогу від будинку муніципалітету, там, де стояв історичний водяний млин. Коли у неділю вранці зійшло сонце, воно освітило сумне видовище: уперше з часу реставрації
