Відьма - Томас Олд Х'ювелт
У Гризельди кров захолола в жилах.
— Катаріно, ти мене налякала, — сказала вона, ледь ворушачи пересохлими губами. — Це я, Гризельда. — Від звуку власного голосу в пітьмі її волосся стало сторч, і тільки величезним зусиллям волі вона змусила себе не піддатися інстинктивному бажанню розвернутися і втекти. Відьма стояла нерухомим чорним силуетом, і все навколо неї було просякнуте смертю.
Гризельда оглянулася довкола. Вона стояла посеред скупчення високих старих сосен. Жінка вкотре запевнила себе в тому, що зачакловані струмки несли лихо тут не більшою мірою, ніж у будь-якому іншому місці, що їй досить спуститися з пагорба, щоб опинитися у знайомому міському середовищі, подалі від поганської злостивої сили, яка затрималася тут. Катаріна прийшла на це місце, підкоряючись стародавньому інстинктові. Відьма буде ласкавою до Гризельди, якщо Гризельда буде ласкавою до відьми.
Жінка впала на коліна, і її ліва колінна чашечка втиснулась у щось слизьке. Гризельда відсахнулася, ніби від удару електрострумом. Вона обережно обмацувала темну лісову підстилку, допоки не знайшла щось вологе, ледь теплувате й еластичне. Небагато часу знадобилося Гризельді, щоб звиклими до м’ясницької роботи руками впізнати у тому «чомусь» свиняче серце. Раптом вона відчула гнів, навіть образу, і це втамувало її страх. Хтось уже побував тут до неї. Нікчемний боягуз! Хто б то не був, він намагався записати себе до числа Катаріниних друзів. Вона зневажливо кинула цей паскудний предмет у кущі й витерла руки об штани.
А тепер, коли вівтар спорожнів, вона стала на коліна перед своєю богинею.
— О, лише подивись-но, Катаріно, мені дуже шкода. Можливо, я не вмію так красно говорити, як Колтон, чи Джон Бланчард, чи хтось інший, але моє серце — там, де треба, просто пам’ятай про це. Я зазнала невдачі зі своїми жертвоприношеннями, і хочу на колінах подякувати тобі за те, що ти мені це роз’яснила. Мені слід було здогадатися самій. Будь ласка, прийми мою мирну жертву — вона є найчарівнішою з усього, про що я могла подумати.
— Це — павич, — додала вона з соромливою гордістю.
Катаріна нерухомо стояла у пітьмі. Гризельда підвелася і витягла моток конопляної мотузки з кишені дощовика. Павич нервово заворушився у пакеті й почав тихо буркотіти.
— Я не хочу надто багато просити в тебе, але як ти вважаєш, чи не могла б ти зробити усе так, як було раніше? Маю на увазі, струмок і решту всього… Я знаю, що ти не бажала нікому зла, але через тебе у всіх людей в місті мурахи бігають по спині, та, якщо чесно, і в мене теж. Я принесла тобі живу жертву, як ти й хотіла. Я знаю, тобі не потрібні гидотні тваринні органи. І взагалі, хто приніс сюди цю мерзоту? Якщо знайду, хто це зробив, я вже цій суці дам на горіхи, будь певна!
Гризельда розпочала роботу. Вона залишила свої м’ясницькі ножі удома, оскільки останні шматочки пазла склалися лише по дорозі з дитячого зоопарку. А якщо Катаріні геть не сподобається калюжа теплої крові на її босих ногах? Тоді це її жертвоприношення могло бути витлумачене абсолютно неправильно. Усе має бути виконано чисто і з гідністю, і Гризельда недовго думала над тим, як це зробити.
Вона відгризла десь під два метри мотузки і обв’язала один її кінець довкола обох ручок пакета. А потім тільки-но встигла витягти з кишені пару воскових затичок для вух — вона щоночі встромляла їх спочатку через Джимове хропіння, а потім вже і за звичкою, — як раптом завмерла на місці від страху, збагнувши дивну річ.
Відьма припинила свій шепіт.
Лише зараз Гризельда почула, якою мертвою була тиша в цьому лісі.
Вона обережно вслухалася, повернувши вухо до Катаріни, і подумки рахувала до шістдесяти. Стояла тиша.
Глибоко зворушена і приголомшена цією примітивною річчю, яка, проте, здавалася ближчою до справжньої дружби, ніж усе, що Гризельда досі бачила у своєму житті, вона поцілувала свої власні пучки і поштиво послала відьмі повітряний поцілунок.
— Дякую тобі, люба, — сказала вона тремтячим голосом. — Дякую тобі за те, що привітала мене.
Гризельда вже не мала страху і була готова підійти ближче. Вона простромила мотузку крізь ланку в залізному ланцюзі, що оперізував Катаріну, усіляко намагаючись водночас не доторкнутися до неї. Іншій кінець вона прив’язала вузлом до довгої, товстої гілки. Стоячи позаду відьми, вона обмотала мотузку навколо гілки, допоки та не натягнулася, а потім підняла її, ніби вудку, і пакет піднявся над землею. Як тільки він завис на тілі відьми, павич почав щосили кричати. Гризельда, широко розкривши очі, вирячилася у темряву. Тут, у лісі, хрипкий пташиний крик лунав цілком доладно, проте моторошно й меланхолійно, ніби поклик людини, приреченої на смерть. Гризельда застогнала, але продовжила роботу. З усієї сили вона підняла пакет так високо, як тільки змогла, а потім почала ходити навколо Катаріни, відмотуючи мотузку від гілки, допоки мотузка щільно не обмотала відьму, і тоді Гризельда прив’язала її вільний кінець вузлом до ручок пакета.
З великим полегшенням вона зупинилася і передихнула. Дуже шкода, що було так темно, адже їй мав сподобатись результат важкої праці. Однак можна було не сумніватись, що Катаріна буде задоволена. Коли пізніше вночі їй настане час щезнути, павич у пакеті згорить і воскресне наче фенікс.
Лише один раз після того наблизилась Гризельда до відьми.
Їй захотілося розправити павичеві пір’я.
Розділ 15
У понеділок вранці незадовго до сьомої тридцять йому зателефонував Марті Келлер і сказав, щоб він негайно приїздив, але ще до того, як Роберт Грім закінчив розмову, його думки відбігли геть й занурилися у спокусливу фантазію, в якій він відкусив Колтону Метерсу мошонку, виплюнув її і крокетним молотком на старій колоді для рубки м’яса, що належала його матері, розтрощив його яєчка, що конвульсивно здригалися, у безформну кашу. Не дуже-то заспокійливими були ті фантазії, але вони надавали йому певне безрадісне задоволення.
Після дзвінка Грім і Воррен Кастільо вдягли дощовики з капюшонами і квапливо рушили вгору пагорбом уздовж Олд-Майнерз-роуд. Ранок був похмурим, піднімався вітер. Ніде на вулицях
