Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой

А лев тим часом наче спеціально веде мене не зовсім тим шляхом, яким ми з Морозком йшли, окружною дорогою, чи що. Одразу видно, що це крило старовинніше за ті місцевості, які я вже бачила: скрізь статуї, вензелі, різнобарвна декоративна ліпнина з зображеннями історичних подій на стелі, а он там вітражне скло із зображеннями тварин на дверях. І картини. Стояти б і витріщатися, намальовано дуже красиво, атмосферно! До того ж портретна традиція тут своєрідна, наприклад, малювати сейлів з їхніми тінями, а співзвучні пари — в позі спина до спини.

— Це ти мені екскурсію продовжуєш чи просто з вередливості колами водиш? — чухаю я химеру за вухом. 

Грива в нього м'якенька, а з вигляду і не скажеш. Та й узагалі, подивишся на морду — відчуття «зараз вчепиться і зжере», а насправді — дуже милий котик. Чи це тільки для мене він такий? З подивом виявляю, переглянувши всі спогади, що лев, звісно, мене лякав, але нападати ніколи не нападав, просто тинявся поруч. Може, навіть підглядав... Ой, ні, не буду думати про те, що деякі тіні й у ванну влізти можуть!

Химера дає мені відповідь цілою тирадою фиркання, але продовжує вести вперед, зрідка підштовхуючи носом. 

А я нагадую собі Алісу, яка падає в кролячу нору, хоча здається, куди ще далі, і так в іншому світі знаходжуся. Але краще б я лякалася всього або тихо сиділа у своїй кімнаті, ніж ось так легко звикала до людей, які проходять повз і кивають мені як знайомій, до теплого бока химери й звучного костюма, де і штані, і спідниця з незвичною застібкою, до місцевої їжі та кмітливих слуг, до всіляких пристроїв, що працюють на суміші техніки й магії... Тут усе дивно, дико, подекуди незрозуміло, але є люди, якими не можна не захоплюватися, яких так важно ігнорувати, навколо мене красива величезна будівля з захоплюючими інтер'єрами і натовпами зайнятих працівників, нехай це все, що я бачила, але решта міста навряд чи буде сильно відрізнятися, а ще тут є величезні бібліотеки й заняття на всі смаки. Напевно, повертатися буде навіть складніше, ніж із теплих країн додому в зиму.

— Відведи мене вже, куди треба, — я з жалем зітхаю, востаннє кидаючи погляд на галерею — тут усі іссейли цього домену — і чоловіки, і жінки, найчастіше з парою, дехто з дітьми. Остання картина — іссейл Фрайд Фос на самоті.