Бенкет круків - Джордж Мартін

— Позбавлені прав і знищені,— сказав мейстер.— Коли це сталося, я кував у Цитаделі ланцюга, але я читав потім звіти про суди над ними й винесені вироки. Сер Джон Голард Стюард був одружений з сестрою лорда Деніса, тож помер разом з дружиною, а з ними і їхніх син, хоч був тільки наполовину Дарклін. Малий Робін Голард був зброєносцем, і коли короля схопили, танцював навколо нього й тягав за бороду. Він помер на дибі. Сер Саймон Голард загинув від руки сера Баристана під час утечі короля. У Голардів забрали землі, замок зруйнували, села попалили. Як і Даркліни, дім Голардів згинув.

— За винятком Донтоса.

— Щира правда. Юний Донтос був сином сера Стефона Голарда, брата-близнюка сера Саймона; Стефон помер від гарячки за кілька років до цього й у смуті участі не брав. Ейрис усе одно відрубав би хлопцю голову, але сер Баристан попросив його зберегти Донтосу життя. Король не міг відмовити людині, яка його врятувала, отож Донтоса забрали на Королівський Причал як зброєносця. Наскільки знаю, в Сутінь-діл він більше не повертався, та й навіщо? Тут у нього немає ні земель, ні родичів, ні замку. Якщо Донтос із тією північанкою і справді допомогли вбити нашого любого короля, мали б тікати від правосуддя світ за очі. Шукайте їх у Старгороді, якщо схочете, та краще — за вузьким морем. Шукайте їх у Дорні або на Стіні. Деінде,— він підвівся.— Чую, круки мої кричать. Прошу вибачення: мушу попрощатися.

Зворотна дорога в заїзд здалася довшою, ніж дорога в Смеркфорт,— мабуть, тому, що Брієнна була геть не в гуморі. Було очевидно: в Сутінь-долі Санси вона не знайде. Якщо сер Донтос забрав її в Старгород або за вузьке море, як вважає мейстер, Брієннині пошуки марні. «Але що її чекає в Старгороді? — запитала себе Брієнна.— Мейстер знає її не краще, ніж Толарда. Вона б не поїхала до чужих».

На Королівському Причалі Брієнна розшукала одну з Сансиних колишніх покоївок, яка тепер улаштувалася пралею у бордель. «До м'леді Санси я служила в лорда Ренлі. І обоє виявилися зрадниками,— гірко жалілася ота Брелла.— Жоден лорд тепер мене не схоче, тож доводиться прати за повіями». Та коли Брієнна запитала про Сансу, жінка мовила: «Я вам скажу так, як сказала лорду Тайвіну. Дівчина повсякчас молилася. Ходила в септ і запалювала свічки, як справжня леді, але майже щовечора ходила ще й у богопраліс. Вона на Північ поїхала, це точно. Туди, де живуть її боги».

Але Північ — величезна, і Брієнна гадки не мала, кому з батькових прапороносців Санса схильна довіритися. Чи, може, подасться шукати кревних? Хоча всі її родичі загинули, Брієнна знала, що в Санси ще є дядько й брат-байстрюк на Стіні, в Нічній варті. Інший дядько, Едмур Таллі, у полоні в Близнючках, а от дядько Едмура, сер Бринден, і досі утримує Річкорин. А молодша сестра леді Кетлін править Видолом. «Поклик крові». Можливо, Санса втекла до когось із них. От тільки до кого?

Стіна дуже далеко, звісно, до того ж місце те сумне й суворе. А щоб дістатися Річкорину, дівчині довелось би перетнути понищене війною приріччя й продертися через ланістерівську облогу. В Соколине Гніздо добитися легше, та й леді Лайса, без сумніву, радо прийме сестрину доньку...

Попереду провулок завертав. Брієнна десь не туди звернула й заїхала в глухий кут: на маленькому земляному дворі, біля круглого колодязя з низькою мурованою цямриною, рилися три свині. Побачивши Брієнну, одна завищала, і жінка, яка тягнула воду, підозріливо обдивилася дівчину з голови до ніг.

— А вам чого тут треба?

— Я шукаю «Сім мечів».

— Ідіть назад, як прийшли. Біля септу повернете ліворуч.

— Дякую.

Брієнна розвернулася — і втелющилася в незнайомця, який знагла вискочив з-за рогу. Від зіткнення він не втримався на ногах і приземлився на дупу просто в болото.

— Перепрошую,— пробурмотіла Брієнна. Це був зовсім хлопчик: кістлявий малий з прямим ріденьким волоссям і ячменем на оці.— Ти не забився?

Вона простягнула йому руку, але хлопець на чотирьох позадкував від неї. Років йому було не більш як десять-дванадцять, але мав він на собі кольчугу, а за спиною — довгий меч у шкіряних піхвах.

— Ми знайомі? — запитала Брієнна. Вона смутно пригадувала його обличчя, тільки не могла сказати звідки.

— Ні. Не знайомі. Ви ніколи...— він зіп'явся на ноги.— Д-д-даруйте. Міледі. Я не дивився. Ну, тобто дивився, тільки вниз. Дивився вниз. Під ноги.

І хлопчак накивав п'ятами, сторчголов помчавши назад, звідки прийшов.

Щось у ньому викликало в Брієнни підозри, проте вона не збиралася ганятися за ним вулицями Сутінь-долу. «Під брамою вранці, ось де я його бачила,— збагнула вона.— Він сидів на рябому коні». І, здається, вона бачила його і раніше, тільки де?

Заки Брієнна врешті розшукала «Сім мечів», у вітальні було вже тісно. Ближче до вогню сиділо четверо септ, вмочаючи хліб у миски з гарячим крабовим рагу. Від запаху в Брієнни забуркотіло в животі, але вільних місць не було. Аж тут позаду почувся голос:

— М'леді, сідайте тут, на моє місце.

Лише коли мовець стрибнув з лавки, Брієнна зрозуміла, що це карлик. Чоловічок навіть до п'ятьох футів не доріс. Ніс-картоплина — у червоних прожилках, зуби — червоні від кислолисту, а вбраний був у брунатну домоткану рясу святого брата; на мотузку на дебелій шиї висів залізний молот Коваля.

— Сидіть-сидіть,— мовила Брієнна.— Я можу і постояти.

— Можете, але ж я головою об стелю не чиркаю,— пожартував карлик грубувато, проте приязно. Брієнна бачила його виголену маківку. Чимало святих братів отак голять собі волосся. Септа Роель колись пояснила, що таким чином вони показують: їм нема чого приховувати від Отця. «А хіба Отець не бачить крізь волосся?» — поцікавилася Брієнна. Дурницю впорола! Кмітливістю вона змалечку не вирізнялася, септа неодноразово їй це казала. І тепер дівчина почувалася мало не так само, як тоді, отож сіла на запропоноване місце в кінці лавки, попросила принести рагу й обернулася, щоб подякувати карлику.

— Ви служите у якійсь божниці в Сутінь-долі, брате?

— Моя була ближче до Дівоставу, м'леді, але вовки її спалили,— озвався чоловік, кусаючи від окрайця хліба.— Ми, як змогли, відбудували її, аж тут з'явилися перекупні мечі. Не знаю, чиї вони були, але позабирали в нас свиней і повбивали братів. Я протиснувся в дупло й заховався, а інші ж не