Вдова узурпатора - Аліна Миколаївна Болото

— Навіщо тобі інопланетяни? — запитав він, коли щелепу поставили на місце.

Олег промовчав. Борода докірливо похитав черепом:

— А, шукаєш!.. Я їх знаю, абсолютно марні тварини. Тільки гельгочуть по-своєму й чунгу танцюють. Тобі треба танцювати чунгу?

Олег знизав плечима і з тугою подивився на замазану зеленою фарбою кришку люка.

— Тобі треба пожерти добре, ну й усяке… різне, своє, людське. Дурень ти ще, малий. Не розумієш, у чому щастя. Не в космосах треба витати, а бути до землі ближче!

У колодязі загуло, перевертні ощирилися й опустили списи нижче.

— Зараз! — крикнув у чорну діру Борода. — Ось ти сюди припхався, сам не знаючи навіщо, — продовжував він, звертаючись до Олега, — і думаєш, мені хочеться тебе в колодязь кидати? Служба. Краще б ще разочок ящик рому виміняти! Уночі добре, коли я людиною стаю. Я цар і бог уночі! Чого смієшся?

— Ніяк не уявлю тебе в ролі людини, — відповів Олег.

Борода брязнув кістками:

— Зараз я буду сміятися.

Він простягнув кістяну руку й легенько підштовхнув Олега до люка. Ольга зойкнула й упустила зім’ятий плед. Він пролетів кілька метрів, зачепив череп Бороди й розгорнувся. Звідти виповз білий павук.

— Привіт, хлопці! — вигукнув павук, моторно видряпався на голову найближчого перевертня й взявся танцювати якийсь фантастичний танець, по черзі підкидаючи всі вісім ніг.

Перевертні покидали списи, з товстих пальців відразу висунулися пазурі, але перша спроба схопити кривдника не вдалася: на ліловій лисині з’явилося кілька подряпин, а павук встиг благополучно зіскочити на землю.

Під час другої спроби Олега було збито з ніг і відкинуто на повалене дерево, один перевертень з криком полетів у колодязь, а павук опинився в шезлонгу Бороди.

— Веселіше, дітки! — закричав восьминогий, піднімаючи білу шерсть. — Станцюємо чунгу!

На третій спробі почалося побоїще між перевертнями, а Борода метався між ними й репетував:

— Припинити!

Тут щось лунко зойкнуло, наче вилетіла пробка з гігантської пляшки з шампанським, і над люком з’явилася чорна хмара.

— Він вилазить! — заволав Борода й почав дертися на схил яру.

Перевертні кинулися врозсип. Павук перекусив мотузку на руках Олега й запитав:

— Ти довго лежати збираєшся?

Повторювати йому не довелося: Олег схопився на ноги й видрався на схил ще швидше, ніж Борода.

Ольга з жахом зрозуміла, що залишилася одна, але повернутися спиною до невідомого чудовиська, щоб спробувати бігти, у неї не було сил. Вона бачила, як слідом за хмарою з люка з’явилося щось величезне, чорне й кошлате, схоже на ведмедя грізлі, тільки в багато разів більше. Чудовисько важко вибралося з колодязя, відкинуло мимохідь кришку, немов пушинку, і зупинилося озираючися.

Серед «бурульок» поплутаної шерсті жовтим світлом горіли два немиготливих ока…

— Олю!

Крик Олега вивів Ольгу із заціпеніння, вона повернулася і, судорожно чіпляючись за оголене коріння, почала підніматися схилом. Павук перескакував з кореня на корінь і підказував, за який схопитися.

— Швидше, швидше! — підганяв він.

Нарешті рука Олега витягла Ольгу на стежку. Звір заревів, стрибнув, але пазурі проорали глину, і він знову опинився внизу. «Грізлі» гаркнув так, що зграя ворон, яка сиділа на буковому дереві, з переляканим лементом піднялася в повітря.

— Біжимо!

Але в цю мить чудовисько величезним стрибком здолало підйом і відрізало шляхи до відступу, притискаючи втікачів до обриву. Ольга була майже непритомною, коли Олег підібрав із землі палицю й замахнувся:

— Іди геть!

«Грізлі» із здивуванням подивився на здобич, що насмілилася йому загрожувати, розкрив пащу, але тут на нього з войовничим криком кинувся білий павук, зарився у вовну на могутній лапі й уп’явся в ніжну шкіру над пазуром. Звір рикнув, ударив лапою, і край обриву, на якому стояли люди, просів.

Хмара пилу здійнялася з яру. Чудовисько труснуло мордою, чхнуло й потрюхикало геть від своєї в’язниці, придавивши по дорозі пару перевертнів.

— Вставай!

— Іди, заради Бога!

У голосі Ольги явно звучали сльози. Олег не зважився наполягати, присів навпочіпки й заглянув дівчині в обличчя:

— Де болить?

Ольга ривком сіла, зняла з голови капюшон й розпушила злипле від морської солі волосся:

— Це ти у всьому винен!

Олег здивовано знизав плечима:

— Здається, я не просив тебе виходити з машини.

Пішов сніг з дощем. Дрібна сніжна крупа боляче сікла обличчя, лунко клацала по скафандру й тарабанила по заледенілій куртці, набивалася у волосся, сипалася за комір.

Ольга відчула, як неспішно заповзає під куртку