Варта!Варта! - Террі Пратчетт

Гарґа придивився до меню. У цьому кафе із засмальцьованими стінами вони були самі. 

— Тут написано: «За курулівським призначенням», — капітане, — гордо відповів він. 

— Що це значить? 

Гарґа почухав голову черпаком. 

— Це значить, — сказав він, — що якщо король сюди зайде, йому це сподобається. 

— Чи в тебе є щось не надто аристократичне для мене? — кисло спитав Ваймз і замовив скибку плебейського підсмаженого хліба та пролетарський стейк, настільки недосмажений, що досі було чутно, як він мукав. Ваймз їв його за стійкою. 

Невиразне шкрябання порушило його думки. 

— Що ти робиш? — спитав він. 

Гарґа винувато підвів погляд від свого заняття за стійкою. 

— Нічого, капітане, — сказав той. Він спробував сховати докази за спиною, коли Ваймз заглянув через почикрижений ножами дерев’яний прилавок. 

— Ну ж бо, Облудо. Можеш мені показати. 

Гарґові м’язисті руки неохоче з’явилися на виду. 

— Я лише зішкрібав старий жир зі сковорідки, — пробурмотів він. 

— Ясно. І як давно ми знайомі, Облудо? — спитав Ваймз зі страхітливою лагідністю в голосі. 

— Та вже багато років, капітане, — сказав Гарґа. — Ви приходили сюди чи не щодня, регулярно. Один із моїх найкращих клієнтів. 

Ваймз перехилився через прилавок, аж поки його ніс не опинився на одному рівні з розплющеною рожевою штукою посередині Гарґового обличчя. 

— І чи за весь цей час ти хоч хоч раз змінював жир? — вимогливо спитав він. 

Гарґа спробував позадкувати. 

— Ну… 

— Він був мені як друг, той старий жир, — сказав Ваймз. — Там є маленькі чорні часточки, які я запізнав і полюбив. Це страва сама по собі. І ти вичистив кавник, правда ж? Я відчуваю різницю. Це кава «любов-у-каное»[20], якщо я коли-небудь таку пробував. Та інша кава мала присмак. 

— Ну, я подумав, що вже час… 

— Чому? 

Гарґа випустив сковорідку зі своїх опецькуватих пальців. 

— Ну, я подумав, якщо король раптом сюди навідається… 

— Ти геть здурів! 

— Але ж капітане… 

Ваймзовий звинувачувальний палець на дві фаланги занурився у дорогу Гарґову камізельку. 

— Ти навіть не знаєш імені того нещасного хлопчини, — вигукнув він. 

Гарґа зібрався з думками. 

— Я знаю, капітане, — промимрив він. — Ясне діло, знаю. Бачив його на декораціях і всьому такому. Його звати Рекс Віват. 

Дуже делікатно, розпачливо хитаючи головою і плачучи в глибині душі над основоположною рабською улесливістю людства, Ваймз його відпустив. 

В іншому часі та місці Бібліотекар завершив читати. Він дійшов до кінця тексту. Не до кінця книжки — її ще лишилося багато. Хоч і вигорілої майже до нерозбірливості. 

Не те щоб ті останні невигорілі сторінки легко читалися. Рука автора тряслася, він писав поспіхом і наставив багато ляпок. Але Бібліотекар давав собі раду з багатьма жахними текстами у найгірших книжках, що їх коли-небудь було оправлено, зі словами, що намагалися прочитати вас, поки ви читаєте їх, зі словами, що звивалися на сторінці. 

А ці слова хоча б такими не були. Це були просто слова наляканої за своє життя людини. Людини, що писала страхітливе застереження. 

Сторінка трохи далі після вигорілої частини привернула Бібліотекареву увагу. Він сидів і якийсь час у неї вглядався. 

Тоді поглянув у темряву. 

Це була його темрява. Він десь там спав. Десь там до цього місця підкрадався злодій, щоб викрасти книгу. І тоді хтось її прочитає, прочитає ці слова, і зробить це в будь-якому разі. 

Йому свербіли руки. 

Все, що він мав зробити, це сховати книгу, чи впасти злодієві на голову і відкрутити її за вуха. 

Він знову втупився у темряву… 

Але це буде втручанням у хід історії. Можуть статися жахливі речі. Бібліотекар знав усе про такі справи, це було частиною того, що ви мали знати, перш ніж вас допустять до Б-простору. 

Він бачив картинки у давніх книгах. Час може роздвоїтися, наче пара штанів. Ви можете опинитися у неправильній штанині, проживаючи життя, яке насправді відбувалося в іншій, розмовляючи з людьми, що були не у твоїй штанині, врізаючись у стіни, яких там уже не було. Життя у неправильній штанині Часу може бути жахливим. 

Крім того, це було проти правил Бібліотеки[21]*. Бібліотекарі Часу й Простору точно мали б що сказати на з’їзді, якби він став длубатися у причинному зв’язку. 

Він обережно згорнув книгу і заштовхав її назад на поличку. Тоді легко перестрибав від однієї книжкової шафи до іншої, поки не дістався дверей. На момент він спинився і глянув униз на власне спляче тіло. Можливо, він на мить замислився, чи не розбудити себе, трішки поговорити, сказати собі, що в нього є друзі і йому не варто хвилюватися. Якщо й так, він, очевидно, вирішив цього не робити. Так можна потрапити не в одну халепу. 

Натомість він вислизнув у двері, і зачаївся у тіні, і рушив слідом за злодієм у каптурі, коли той вийшов, притискаючи до себе книгу, і почекав під дощем біля жаского порталу, поки Просвітлене братство не зустрілося, і, коли останній з них пішов, рушив за ним до його дому, і бурмотів щось сам до себе у людиноподібному зачудуванні… 

А тоді поспішив назад до своєї Бібліотеки та підступних манівців Б-простору. 

До середини ранку вулиці були вщерть заповнені, Ваймз вирахував Ноббі його денну зарплатню за розмахування прапором, і над Ярдом, наче гігантська чорна хмара, в якій подекуди спалахували блискавки, нависла атмосфера їдкої зневіри. 

— Підніміться на високе місце, — бурмотів Ноббі, — легко вам казати. 

— Я сподівався шикуватися на вулиці, — сказав Колон. — У мене був би чудовий вид. 

— Ще вчора ввечері ви розводилися про привілеї та права людини, — звинувачувальним тоном сказав Ноббі. 

— Так, що ж, одним із привілеїв і прав цієї людини є отримання чудового виду, — сказав сержант. — Це все, що я можу сказати. 

— Ще ніколи не бачив капітана у такому паскудному настрої, — сказав Ноббі. — Мені більше подобалося, коли він був напідпитку. Гадаю, він… 

— Знаєте, я думаю, що Еррол геть хворий, — сказав Морква. 

Вони повернулися до фруктового кошика. 

— Він дуже гарячий. І його шкіра аж сяє. 

— Яка нормальна температура для дракона? — спитав Колон. 

— Ага. Як її поміряєш? — сказав Ноббі. 

— Думаю, треба попросити леді Ремкін глянути на нього, — сказав Морква. — Вона знається на таких речах. 

— Ні, вона готується до коронації. Нам не варто її турбувати, — сказав Колон. Він простягнув руку до Ерролових тремтливих боків. — У мене був собака, який… Ой! Він не просто гарячий, він кипить! 

— Я давав йому багато води, але він її навіть не торкнувся. Що ти робиш із чайником, Ноббі? 

Ноббі мав невинний вигляд. 

— Ну, я подумав, що ми можемо зробити собі чаю, перш ніж підемо. Шкода було б втрачати… 

— Забери його з Еррола! 

Настав полудень. Туман не розвіявся, але трохи потоншав, пропускаючи бліду жовтувату імлу в тому місці, де мало б бути сонце. 

Хоча хід років перетворив посаду капітана Варти на щось зовсім убоге, вона все ще означала, що Ваймзові належало місце на офіційних подіях. Ієрархія домінування пересунула його так, що тепер воно було на найнижчому ярусі на хитких трибунах між Майстром Братства жебраків та Головою Гільдії вчителів. Ваймз був не проти. Будь-що було кращим за верхній