Приречений кохати, або Надія короля Ерланда - Ольга Обська

Наді не хотілося повертатися на бал. Вона почувала себе вичавленою як цитрина. Звернула до коридору, який веде до її покоїв. Вже майже дійшла до дверей, коли почула карбовані кроки, що наздоганяють її. Вона впізнала їх. Так впевнено ходить лише одна людина — монументальна скеля, король Тай-Наїля, Ерланд П'ятий.

Надя ще не повернулася, ще не побачила його, але встигла відчути, як сильно скучила. Серце забилося бунтівним, сполоханим птахом, чи то від радості, чи то від хвилювання, чи то від сум'яття.

Лаючи себе за цей дурний незрозумілий трепет, вона зупинилася, вирівняла подих і лише тоді розвернулася. Ерланд уже встиг підійти майже впритул. Знову змушуючи подих збитися своїм фірмовим поглядом знизу вгору, уважним і сьогодні чомусь більш повільним ніж зазвичай. Нестерпно повільним. Наче він теж скучив.

— Вже йдете з балу? Шкода. Сеанс сьогодні, на жаль, не відбувся, але я думав, що хоча б встигну запросити вас на танець.

Надя лише тепер помітила у його руках квітку. Синю троянду. Це, що, та сама болотяна рослина, через яку сьогодні зчинилася така буча? Звідки Ерланд її взяв? Він простягнув їй цю ніжну досконалість, і Надя машинально взяла подарунок.

— Приймаючи троянду, жінка дає згоду подарувати лицарю танець, — усмішка торкнулася куточка рота Ерланда.

Типу підловив? Та Надя і без троянди не відмовляла б королю. Ще б наказав відрубати їй за відмову голову. Кого вона дурить? Вона погодилася б просто тому, що сама хоче з ним станцювати.

— Звідки у вас ця троянда?

— Подобається? Трапилася мені дорогою.

Це де його чорти носили?

— Подейкують, синя троянда приносить удачу тій, кому вона подарована, — Ерланд дивився прямо в очі. — А удача вам стане в нагоді… після вашого сьогоднішнього рішення видворити лицарів-фаворитів з арени змагань.

Дідько! Він уже все знає.

— Ви невдоволені моїм рішенням?

— Я вражений вашим рішенням. Ви сильна жінка, Надіє.

Усередині розтікалося незрозуміле відчуття — якесь хмільне задоволення, що тягне, терзає, викручує нутрощі.

Надя заскочила до себе, щоб залишити троянду. Ерланд чекав біля відчинених дверей, але не випускав з поля зору, поки Надія прилаштовувала квітку у вазу.

Вона вийшла, він узяв її за руку і повів у зал. Варто було їм переступити поріг, обхопив рвучко, ніби тільки про це і мріяв, і закружляв, підкоряючи своїй енергетиці, що збиває дихання, привласнив, заволодів.

— Ви питали, як я вчинив би на місці Короля з вашої історії. Я не відпустив би свою Королеву. Просто не зміг би відпустити.