Примхлива мрія - Agrafena

Я шумно видихнула. Тільки тепер звернула увагу, що досі стояла, затамувавши подих.

– Ну, і що це було? – насторожено спитав Павло.

– Навіть не знаю, – щиро зізналася я. – Тобі видніше. А чому він став білим вовком, він же не блондин?

– Віка, не замовляй мені зуби, – процідив він крізь ті самі зуби, які я нібито йому замовляла. – Ти так наполягала на поверненні додому, а варто було сторонньому чоловікові, навіть зовсім незнайомому, запросити тебе, і ти одразу ж погодилася.

Та-а-ак, тепер прийшов час і мені з'ясовувати, що це було. 

– Що ти хочеш цим сказати, Аполлінарію? Не збирався йти в гості до друга, так і сказав би. А як вирішив, що треба все-таки сходити, то нема чого себе за ображену невинність видавати. 

– Нікого я з себе не видаю, просто хочу попередити, що в цьому місці ніхто з перевертнів не наважиться відбивати чужу пару. А те, що ти моя дружина, знають майже всі.

– Зовсім розум втратив? – обурилася я, – Мені для повного щастя, якраз ще одного перевертня не вистачає. Ти що, ревнувати мене надумав? За собою краще стежив би, бабій і дамський угодник.

– А ну, детальніше, що ти маєш на увазі?

– Так твоїх баб і маю на увазі! – розсердилася я. – Ти хоч постільну білизну встигаєш міняти після чергової красуні?

– У мене є кому постіль змінювати, – прошипів Пашка у відповідь, – до того ж їх не стільки, скільки ти собі уявила.

– Ага, – скептично примружилася я, – скажи це Віолетті, Нельці та ще парі десятків жінок, з якими ти спав.

– Я не спав ні з якою Віолеттою і, ні з якою Нелькою! Взагалі ні з ким не був, відколи дізнався, що ти – моя пара.

– Е... – застигла, дивлячись на нього. – Е...

– Змістовна відповідь.

– Не може бути, – нарешті впевнено сказала.

– Ти мені не віриш, – зазначив він.

– А ти? Ти ж перший почав на мене нападати.

Ми сердито витріщилися один на одного і мовчали кілька хвилин. Нарешті Павло потер чоло рукою і зітхнув:

– Ти права, вибач.

– Гаразд, проїхали, – кивнула, все ще обдумуючи його слова. – То що, йдемо в гості чи ти вже передумав?

– Ходімо, – він підставив мені свій лікоть, – чіпляйся.

Я взяла його під руку.