Повернення Короля - Джон Рональд Руел Толкін

Тієї ночі ми відпочивали, а інші працювали. На кораблях було звільнено безліч бранців, серед них чимало гондорців, захоплених під час грабіжницьких набігів, до Андуїну підтягувалися великі загони з Лебенніну та Ітіліену, прибув Ангбор з Ламедону з кіннотою - страх перед примарами розсіявся, і тепер вони прагнули допомогти спадкоємцю Ісіддура, чиє ім'я було в усіх на вустах і приваблювало, як вогонь вночі.

Оце й усе. Протягом вечора та ночі приготували човни, зібрали людей, а ранком ми попливли вгору по річці. Здається, начебто сто років проминуло, але ж все це відбулося лишень позавчора, вранці шостого дня після відходу з Дунхаррану. Арагорн увесь час підганяв, квапив... «Від Пеларгіру до Харлонду сорок дві милі, - повторював він. - А прибути треба вранці, інакше всьому кінець!»

На веслах сиділи тепер вільні люди, і працювали вони в повну силу. Але ми пливли проти течії, і хоча в пониззях вона не занадто сильна, нам дуже не вистачало вітру. Тому навіть перемога в Пеларгірі не радувала мене, а Леголас сміявся: «Вище голову, нащадку Даріна! Пригадай прислів'я: найтемніше перед світанком!»

Але на яких підставах він сподівається на світанок, не пояснював. Ніч нічим не відрізнялася від дня, день від ночі. Вдалині на півночі під хмарами билася величезна заграва, і Арагорн мовив: «Мінас-Тіріт палає!» Близько півночі дещо змінилося. Досвідчені моряки з Лебенніну, [138] подивившись на південь, пророчили зміну погоди і вітер з Моря. Ще задовго до світанку на щоглах поставили вітрила, і вітер наповнив їх. Ми попливли швидше, і на зорі носи наших кораблів уже бадьоро різали і спінювали воду. О третій годині по сходу сонця ми при гарному вітрі і сонячній погоді пристали в Харлонді, розгорнули прапор... Великий був день і пам'ятна година, що б не відбулося далі.

- Великих діянь час не применшує, - підтримав Леголас. - Перехід по Стежині Мерців - подвиг, і подвигом залишиться, навіть якщо нікому буде співати про нього.

- Звичайно, так може статися, - кивнув Гімлі. - Арагорн і Гандальф сильно стурбовані. Цікаво, що вони там вирішують? Мені, так само як і Меррі, хочеться, щоб війна скоріше скінчилася. Але якщо ще потрібно буде, я піду з усіма, щоб не зрадити честі свого племені.

- Також і я, - мовив Леголас. - І ще заради любові до короля.

Друзі замовкли і довго ще сиділи в тихому саду, занурені кожен у свої думки. А тим часом воєначальники радилися в наметі Арагорна.

Попрощавшись з Гімлі та Леголасом, Імраель негайно послав попередити Еомера, і вони вдвох поспішили на заклик Арагорна. Його намет стояв неподалік від місця загибелі Теодена. Крім Арагорна і Гандальфа, там уже знаходилися сини Елронда, також викликані на раду.

- Насамперед я повинен переказати прощальні слова намісника Гондору, - почав Гандальф. - «На якийсь час ви, можливо, і здобудете перемогу, - сказав він, - але ви не знаєте усієї сили Чорного Замку. Весь схід під його владою, і усі вони підуть на вас». Я не вважаю це приводом для розпачу, але нам варто визначити, скільки в цьому правди. Палантіри не брешуть, навіть Володар Барад-Дуру не примусить їх до цього. Але він може з їхньою допомогою показати людині, що слабшає духом, картини, котрі сам захоче, або примусити помилково зрозуміти те, що показане. Втім, я не сумніваюся, що, побачивши могутні сили, зібрані в Мордорі і безупинно зростаючі, Денетор побачив правдиву картину. Нас усіх ледь вистачило, щоб вистояти під першим серйозним натиском. Наступні напевно будуть сильніші. У цій війні, як вірно помітив Денетор, у нас немає надії на остаточну перемогу. Зброєю ми її [139] не доможемося - ані відсиджуючись у місті і відбиваючи облогу за облогою, ані роблячи вилазки за Ріку, де ворог має велику перевагу. Інших способів у нас немає. Обережність радить зміцнити всі наші фортеці і чекати. Тим самим вдалося б, мабуть, ще трохи виграти часу для продовження нашого життя.

- Тобто ти пропонуєш замкнутися в Дол-Амроті, Мінас-Тіріті чи Дунхаррані і сидіти, як сидять діти в твердині з піску, чекаючи сильної хвилі? - запитав Імраель.

- Для вас у такій пропозиції не було б нічого нового. Саме це ви і робили при Денеторі, чи не так? Але я казав: так радить обережність. Я ж не прихильник подібної обережності. Важливо тільки зрозуміти, що повної перемоги силою зброї нам не домогтися. Але є ще й інші шляхи. Пам'ятайте, що головна пружина всіх починань Мордору - Перстень Влади, опора Барад-Дуру, надія Саурона!

Ви всі добре інформовані і можете ясно уявити собі стан справ. Якщо Ворог здобуде Перстень, наша мужність виявиться марною; Саурон отримає повну і швидку перемогу і до кінця світу не залишиться надії на подолання його влади. Але якщо Перстень буде знищено, Саурон загине: адже він втратить найціннішу частку своєї сили, невіддільну від його єства; все, чого він домігся за допомогою Персня, розпадеться, і він буде повалений навіки, стане лише злим духом, позбавленим оболонки.

Можуть у майбутньому з'явитися й інші виплодки зла, адже Саурон був лише слугою і поплічником справжнього Володаря Тьми, але не будемо заглядати в майбутнє, доки тут і зараз не винищимо весь бур'ян, щоб залишити нащадкам ріллю, готову для сівби. А як вони розпорядяться спадщиною - вже не наш клопіт, на це ми вплинути не зможемо.

Саурон усе це добре знає. Йому відомо, що загублений ним скарб знову виплив з глибин часу. Але де він? Довідатися про це йому поки що не вдалося, і його мучать сумніви. Якщо Перстень у нас, між нами є люди досить сильні, щоб ним скористатися. Чи правильно я здогадався, Арагорне, що ти викликав Ворога через палантір Ортханку?

- Перед від'їздом з Гірського Рогу я вирішив, що час настав і палантір не випадково потрапив до мене. Це сталося за десять днів після того, як Хранитель Персня пішов [140] від водоспадів Раурос на схід. Я задумав відвернути Око Саурона від його земель. Нечасто викликали його на бій з того часу, як він відновив Чорний Замок. Але якби я знав, як швидко прийде відповідь, то, мабуть, не ризикував би. Доля Мінас-Тіріту висіла на волосині.

- Я одного не розумію, - сказав Еомер. - Ти, Гандальфе, вважаєш, що всі зусилля будуть даремні, якщо Саурон відшукає Перстень. Та хіба він не відмовився б від свідомо невдалого нападу, підозрюючи, що Перстень у нас?

- Він не