Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф
– Ну, знаєш, нам з солдатом Рута немає чого ділити, – гмикнула розвідниця, відволікаючись від старих спогадів. – Не всі люди такі ж, як Орися.
Хвиля насмішки у відповідь підказала, що бісеня не збиралося погоджуватися з цими словами.
– Так, Орися теж не знала, у що виллється її дурість, але це зовсім інший випадок. Я вже не маленька дівчинка. Не будь таким прискіпливим та недовірливим, Безуале.
Безь знову закотив очі, ніби відповідаючи: «хтось же має бути реалістом». В розумінні духа, реалістом був саме він, тож змінювати власну думку ласун не збирався.
Кинувши останній, похмурий погляд на сусідню вежу, Безуал відповідально зім'яв папір від шоколаду та закинув той в бочку для багаття. Обтрусивши руки, він розчинився в чорному тумані, знову обертаючись малим татуюванням на шиї Реквієм.
