Альфонс - Мирослав Жамбох

-- Ти не взяв з собою жодного меча.

Мабуть, Кара розповіла їй про мечі, сумніваюся, що в неї був час, щоб докладно оглянути кімнату.

-- Щоб натовкти пику якомусь селюку, меч мені не потрібен. Я гадав, що ми поспішаємо, -- нагадав їй я.

Дівчина поглянула на мене непевно, але за мить повернулася і рушила вперед дрібними, швидкими кроками. Про те, що в мене за поясом ніж, а в чоботі стилет, вона знати не мусила.

Вона вела мене перпендикулярно до головних вулиць кварталу втіх, завулками й проходами настільки вузькими, що я терся плечима об стіни будинків з обох боків. Потім ми зійшли по сходах вниз, і по хльосканню батога та криках я зрозумів, що ми майже на місці.

-- Зникни, -- порадив я. – Щоб ніхто тебе зі мною не бачив.

Йоган проводив екзекуцію на подвір’ї одного з найбільших будинків в околиці. Двостулкові ворота були відчинені настіж. В закопченому світлі трьох смолоскипів було мало що видно, але дійсно, це була Кара, моя нічна подружка. Її прив’язали, повністю голою, до балки, біля входу в хлів. За всім цим спостерігало дванадцять інших дівчат. Здається, Йогану велося доволі непогано. Мабуть, потрібно було поцікавитися, чи він часом не працює для якоїсь банди, але було вже надто пізно.

Знов свиснув батіг. В дівчини підігнулися ноги, але прив’язані руки не давали їй впасти.

-- Я приб’ю її на ваших очах! Поверніть моїх тридцять золотих! Вам зрозуміло? Негайно!

Йоган дійсно виявився велетнем. Вищий від мене і трішки гладкіший. Ще б пак, він не мусив, як я, ганяти з одного кінця світу в інший. По його будові, по широких плечах і міцно збитому тулубу, було видно, що він – вроджений силач.

-- Вона помре, бо котрась з вас вкрала мої гроші! Дивіться, як страждає за вас! – Знов вдарив батогом.

Я минув ворота і увійшов в коло світла. Тепер я бачив Кару докладніше. Шкіра в неї потріскала аж до м’яса, голова безвольно звисала. Волосся жалюгідно звисало на груди. Мабуть, зараз вона не була теплою і м’якою на дотик.

-- Ей, Йогане! Хтось мене прислав до тебе! – крикнув я перш, ніж він знов підняв батіг.

Він повернувся в мій бік, випростувавшись в повний зріст. Він був ще могутніший, ніж мені здалося спочатку, і тринадцять золотих вже не виглядали надто високою платою.

-- Хто і навіщо? Я тебе не знаю, -- промовив Йоган спантеличено.

-- Я взяв гроші за те, що відлупцюю тебе так, щоб ти три дні не міг ходити.

Він схилив голову і вибухнув голосним сміхом, немов я розповів йому кумедний жарт. За все життя ніхто ніколи не казав мені, що я потішний, але з іншого боку, може його ще теж ніхто не товк і тому це здалося йому таким смішним.

Без попередження Йоган хльоснув мене батогом, і якби я не сподівався чогось подібного, то отримав би удар просто в обличчя. А так я відбувся тільки шрамом на плечі.

-- Моторний парубок, -- оцінив він і відкинув батіг.

Ми стояли близько до себе. Дівчата розступилися, притиснувшись до стін будинку. Він теж був спритний. Як на мене, навіть аж занадто спритний. Судячи по тому, як він рухався, він колись був борцем. І до того ж добрим. Поки не зрозумів, що бути сутенером і легше, і приємніше.

-- Коли ти вже будеш лежати безпорадний на землі, я тобі розтопчу яйця. Але потрохи, щоб ти здихав повільно, -- пообіцяв він мені, коли ми кружляли навколо себе.

Він знає, що і як робити, для нього це явно був не перший раз. Ми робимо ще одне коло. Я не бачу нічого навколо себе, не звертаю уваги навіть на бліді обличчя в сутінках. Теж недобре, ще якась кинеться йому на допомогу.

Він трохи відкривається, намагаючись виманити мене. Я приймаю виклик. Він має намір перехопити мою руку так, щоб максимально зблизитися. Я рушаю Йогану назустріч, б’ю чолом і ламаю йому ніс. На моє здивування, він далі стоїть на ногах. Хапає мене, але не може втримати, я перекочуюся по землі. Він вже чекає. Як я і думав, він дуже спритний. Лежачи на землі, я копаю його під коліно, проте він знову не падає. Йоган не залишається в боргу, я отримую кілька копняків в плече. Відчуваю їх аж в кістках.

-- Непогано б’єшся, -- каже він, криво посміхаючись.

Я відступаю, а він пре на мене щораз агресивніше, намагаючись то вдарити, то схопити.

-- Виглядаєш так, немов хтось тобі огірок на пиці розквасив, -- кидаю я після його наступних трьох ударів. На щастя вони влучили в ціль тільки частково, та все одно боляче. Кулаки в нього мов з каменю. Мабуть, він і далі регулярно боксував.

-- Зараз в тебе вся макітра буде така, -- цідить він.

Він робить крок до мене, я до нього, одночасно повертаючись боком. Його кулак влучає мені десь під ребра, я випускаю з легень повітря. Однак завдяки повороту, мені вдається схопити його за другу руку. Він ще намагається захиститися, але я перекидаю його через стегно і він вже летить на землю.

На моє велике здивування, він не скрутив собі шию. Як на чувака з такою масою, він занадто гнучкий. З обличчям викривленим від болю, він скочив на ноги. Руки в нього звисали вздовж тулуба. В жоден зі своїх ударів я не вклав всієї сили, але вони були жорсткими й міцними. Коротка серія і він знову на землі.

Йоган вже не встав. Сидів тільки, тримаючись за сонячне сплетіння.

-- На три дні в ліжку може не вистарчити, -- вирішив я і копнув його просто в груди. А потім ще раз.

Йоган скрутився з болю, але