Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Прикинувшись емоційно тупим чорним недоноском, я пішов до начальника виясняти, чи вчора я все зробив правильно. Мені же за щось платять, так? Полак мученицьки дивився на мене, але я був глухим до його страждань. Наступне завдання мені довелося придумувати собі самому:

— Можливо, мені варто ознайомитися з концепцією якогось окремого вузла і зосередитися на ньому? Чи взяти установку в цілому?

— Не впевнений, що ти зрозумієш схему…

Я ввічливо усміхнувся.

— Поєднання алхімії і магії — мій «коньок» — принаймні, магії чорної. Полак ще раз розгублено оглянув столи і до мене почало доходити: — Можливо, ваші креслення не систематизовані? Я б міг цим зайнятися. Система дуже допомагає в роботі!

Він трохи ожив, закивав і запропонував мені організувати документацію в хронологічному порядку. На жаль, майже на всіх креслення не стояло дат створення, і мені довелося, взявши на озброєння методики археологів, описувати папери згідно їх нашарувань. Періодично я намагався отримати консультацію то в начальника, до у Карла, в результаті — смертельно заколупав обох. Полак дезертирував першим, за тим потягнулася решта, і до обіду я виявився єдиним (крім секретарш) співробітником офісу. Це мене добило.

— Та що ж там таке сталося, дівчата? Чи у них тут завжди так?

Родичка Рона закотила очі, радіючи можливості продемонструвати інформованість:

— Це в них після вчорашнього.

— Не тягни! Що вчора було-то?

— Випробування, — вмішалася брюнетка і фиркнула. — Чергові!

Це трохи роз’яснювало, що ж стається.

— І чим закінчилося?

— Та як завжди!

Що означає — ніяк. Можна було і самому здогадатися.

За день я встиг перебрати заледве третину паперів і так-сяк ознайомитися з предметом робіт. Про «не зрозумієш схему» це Полак даремно сказанув! Креслення машин виконують за єдиним зразком (інакше за цими кресленнями ніхто нічого не виготовить), а чим наповнювати бак — пивом чи каналізаційними стоками — з точки зору алхіміка абсолютно байдуже. Наскільки я зрозумів, вони намагалися реалізувати складний нелінійний механізм управління через набір перфорованих барабанів, до яких машина повинна була звертатися при певних комбінаціях вхідних параметрів (ніби, як через набір замків). Ідея була красива, але чомусь не працювала. І не факт, що саме я зумію зрозуміти — чому. В покладах паперів були представлені принаймні два варіанти різного ступеню складності, причому, судячи за вмістом стола, схеми перфорування розробляв місцевий білий маг, Йоган. Я не стверджую, що він робив це неправильно, я маю на увазі, що керувався він при цьому логікою магічного процесу, а чим це грозить було видно дуже добре хоча б на прикладі мого мотоцикла. Це давало надію, що проблему можна буде вирішити «малою кров’ю», хоча хтозна…

Наступного разу, прийшовши на роботу, я застав Йогана п’яним в дим.

Всі сиділи і робили вигляд, що нічого не сталося. Я спробував злитися з колективом, але це виявилося вище моїх сил.

Вони, взагалі, розуміють, що стається?! Добре, своїх чорних в Редстоні було мало, а університетські з місцевими мало спілкуються. Але білий!!! Їх тут має бути як гною! Це що, лише я розумію, чим все закінчиться?!

Білий маг, який зірвався в запій, живим з нього, звичайно, не виходить (ну, якщо не вдаватися до примусової госпіталізації). Психіка у них, розумієш, крихка і до життєвих негараздів не пристосована. Не впоравшись з нервовим потрясінням один раз і дорвавшись до хімічного релаксанту, білий буде заливати душевний біль вином знову і знову, і щоразу сил для розв’язання проблеми буде залишатися все менше і менше, а фізичний стан мага прямо зв’язаний з психічним…

Може, фірмі просто вигідно, щоби розробник здох? Ні, це я, звичайно, зі зла…

Але людину ж рятувати треба, без жартів!

Відігнавши секретарок і заваривши убивчо міцної кави, я пішов приводити шморгаючого носом страждальця до тями, взяв його за руку і вклав туди горнятко. Звичайно, жовтка і перцю у мене під рукою не було, зате лимону я туди вбухав стільки, що сльози на очах виступали:

— Пийте, пийте! Треба, треба випити.

Білі реагують на фізичний контакт інакше — дотики налаштовують їх на інтимний лад і викликають бажання довіритися. Враховуючи, що сп’яніння підвищує навіюваність, можна сподіватися, що він зробить все так, як я скажу.

— Одним ковточком, гоп!

Він ковтнув і його болюче пересмикнуло. Хороший ефект! Я продовжував тримати його за руку і заглядав при цьому в очі (також дуже сприяє):

— Друже, тобі треба йти додому! Відпочинь сьогодні гарненько, завтра тобі будуть потрібні сили. Все буде добре, я обіцяю! Нам потрібна твоя допомога! Тебе провести?

Він п’яно покрутив головою, піднявся і досить впевнено посунув у бік виходу — зазвичай білим тяму відбиває раніше, ніж встигає отруїтися тіло. Треба сподіватися, що він зуміє взяти себе в руки, бо я йому не мамочка і відправити до лікаря не зможу.

Після відбуття Йогана середній настрій по офісу підскочив на два градуси. Напевно, ніхто просто не наважувався почати обговорення невдачі в присутності цього бідолахи. Зачекавши для надійності хвилин п’ять, Полак дзвінко плеснув у долоні:

— А чи не влаштувати нам кавову п’ятихвилинку?

Співробітники ожили і заскрипіли стільцями. Спробу влаштуватися на кресленнях я пересік, тому всі зібралися навколо столика секретарок, витіснивши звідти незадоволених дівчат. На столі з’явилися не лише кава, а і печиво, солені горішки і навіть пляшка бренді, яким я, не гаючись, розбавив каву у відношенні один до двох.

— Не буду приховувати, друзі, — почав Полак, — те, що сталося, — великий удар для нас. Однак ще не все втрачено! У кого є якісь міркування з приводу причин останньої невдачі?

Над столом повисло пригнічене мовчання.

— Сміливіше, друзі мої, сміливіше!

— Не можна поєднати магію з алхімією, — вагомо заявив Карл.

— Це чому ж? — від ковтка саморобного лікеру мене потягнуло на балачки.

Алхімік злісно зиркнув оком:

— Тому що ці області практично нічим не пов’язані!

Я багатозначно підняв палець:

— Вони взаємодіють через матеріальний світ! Головне — знайти точки дотику.

— Точки? В бачкý з гівном?

— А чим поганий бачок з гівном з алхімічної точки зору?

— Тим, що не працює!

Я поплескав себе по грудях:

— У мене патент — магічний пристрій на алхімічному, і офіґенно як працює! Хоча спочатку, дурнятина була страшна, — показати їм свій мотоцикл, чи що?

Але Карл про мої успіхи слухати не хотів:

— І що, по-твоєму, нам робити?

— Переважно проблему вдається вирішити, розбивши систему на частини, — знизав плечима я.

Принаймні, одну проблему я так вирішив.

— Які частини? — роздратовано процідив Карл.

Я знову знизав плечима:

— Скажу, коли вивчу процес!

— Справді, Карле, — вступився за мене Полак, — дозволь хлопчикові детальніше вивчити процес.

Комусь іншому я б за «хлопчика» дав у морду, але тут — начальство. Довелося