Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

І нишком показав непристойний жест солдатам, які марширували повз них.

Каладін усміхнувся, але поступово ставав надто стривоженим для веселощів. Чимало часу минуло, відколи його востаннє трясло перед битвою. Він гадав, ніби Туккс вибив це з нього багато років тому.

— Гей, — гукнув раптом чийсь голос. — Ану, дайте-но й мені.

Каладін обернувся й побачив, що до них підходить солдат. І то якраз із людей того типу, яких він навчився уникати ще в армії Амарама. Темноокий скромного рангу, той був здорованем від природи та, напевно, отримав підвищення суто завдяки зросту й кремезності. Його обладунок належно утримувався, але з-під нього виглядав заплямований та пом’ятий мундир, а засукані рукави оголювали волохаті лаписька.

Спочатку Каладін запідозрив, що той помітив Лопенів «привіт». Але бурмило не виглядав злютованим. Відштовхнувши першого вбік, він смикнув за міх у руці другого. Це помітили солдати поблизу, які зібралися в очікуванні переправи. Їхні власні команди водоносів пересувалися значно повільніше, і не один із них поглядав на гердазійця та його бурдюки.

Дозволити воякам скористатись їхньою водою означало би створити страшний прецедент — але це було б іще півбіди порівняно зі справжнім лихом. Бо якби всі спраглі скупчилися довкола нош, щоби напитися, то неминуче виявили б лантух, напханий обладунками.

Каладін умить зреагував і вихопив бурдюк з руки солдата.

— У вас є власні водоноси.

Той здивовано глянув на нього, немов відмовляючись вірити, що нарвався на відсіч від якогось мостонавідника. Він лиховісно насупився й опустив списа, вперши його тупим кінцем у землю.

— Я не хочу чекати.

— Нічим не можу допомогти, — сказав Каладін, упритул підступаючи до нього та дивлячись просто у вічі. А про себе проклинав ідіота. Бо якщо це обернеться бійкою…

Боєць завагався, ще більше спантеличений відвертою погрозою з боку члена мостової обслуги. Каладін не мав таких ручиськ, як супротивник, але був на палець або й два вищий. На обличчі солдата проступила розгубленість.

«Ну ж бо, відчепися», — гіпнотизував його подумки той.

Але ні. Позадкувати від мостонавідника на очах усього загону? Солдат стиснув кулак, похрустівши суглобами.

За лічені секунди вся команда була тут як тут. Вояк закліпав очима, забачивши, як, прикриваючи свого, довкола загрозливим оберненим клином шикується Четвертий міст. Обслуга рухалася з природною плавністю, як і вчив Каладін. Кожен із них стискав кулаки, переконливо демонструючи служивому, що регулярна «важка атлетика» привела їх у кращу фізичну форму, ніж та, яку мав пересічний солдат.

Здоровань обернувся на свій загін, неначе просячи підкріплення.

— Ти що, друже, хочеш спровокувати бійку? — тихо процідив Каладін. — Цікаво, кого ж Садеас змусить бігти з цим настилом, якщо зі строю вибуде хоч один із мостонавідників?

Той зиркнув на супротивника, якусь хвильку помовчав, а тоді, нахмурившись, вилаявся й відійшов.

— Не хочеться бруднити руки об той крєм, яким він напханий, — пробурчав чолов’яга, приєднуючись до товаришів.

Члени Четвертого мосту заспокоїлись, хоча чимало «побратимів» задираки, які стояли в черзі, привітливо глянули на них. Обслуга вперше заробила дещо інше, аніж позирк спідлоба. Залишалося сподіватись, щоби ті не допетрали, що команда мостонавідників швидко та злагоджено утворила бойовий стрій, у який зазвичай шикуються списники.

Каладін махнув своїм людям розхóдитись і кивнув на знак вдячності. Вони відступили, а командир пожбурив відвойований бурдюк назад Лопенові.

Коротун криво всміхнувся.

— Відтепер я пильніше наглядатиму за деким, харизматику.

І скоса глянув на солдата, котрий намагався відібрати воду.

— Це ж як? — не зрозумів Каладін.

— Та бач, знайшовся в мене родич у команді водоносів, — пояснив Лопен. — І він, гадаю, завинив мені за той випадок, коли я допоміг був подрузі його сестри здихатися одного бовдура, якому та запала в око…

— Ну й родичів у тебе!

— Ріднí ніколи не буває забагато. І той, хто сíкається до одного з нас, займає ціле кодло. Але якраз цього ви, дурнолобці, усе ніяк не можете второпати. Не бери на свій рахунок, харизматику.

Командир звів брову.

— Облиш його, Лопене. Не сьогодні. «Я скоро й сам тут заварю добрячу кашу».

Той, зітхнувши, кивнув.

— Гаразд. Лише заради тебе, — а тоді здійняв бурдюк у руці. — Упевнений, що не бажаєш промочити рот?

Каладін не хотів: його шлунок міг не втримати випитого. Але примусив себе взяти міх і зробити кілька ковтків.

Незабаром надійшов час і їм перетинати настил та, втягнувши його за собою, завдавати на плечі перед останнім забігом — штурмом. Бійці Садеаса шикувалися в колони, уздовж яких туди-сюди скакали світлоокі, вигукуючи накази. Матал махнув їхній команді висуватись на позицію. Армія Далінара Холіна відстала: вона пересувалася повільніше з огляду на більшу чисельність.

Командир зайняв своє місце в першій лінії. Попереду, на краю сусіднього плато, стали в стрій паршендійські лучники, вдивляючись у той бік, звідки очікували нападу. «Це що ж, вони вже співають?» Каладінові здалося, ніби він чує їхні голоси.

Праворуч нього стояв Моаш, а ліворуч — Скеля. Через катастрофічний некомплект у лінії смертників їх було лише троє. Шена він розмістив із самого заду, щоби той не побачив, що зібрався зробити його командир.

— Я вискочу з-під настилу, щойно ми підемо в атаку, — пояснив Каладін сусідам. — Скеле, ти за головного. Нехай не збавляють темпу.

— Гаразд, — відказав рогоїд. — Хоч нам без тебе доведеться важкувато. У нас замало людей, та й ті знесилені.

— Ви впораєтесь. Мусите впоратись.

Каладін не бачив обличчя сусіда — з-під мосту його не розгледиш, — та у звуках голосу здорованя вчувалася тривога.

— А цей фортель, який ти викинеш, — він небезпечний?

— Напевно, так.

— Я можу чимось допомогти?

— Боюся, ні, мій друже. Але самé твоє запитання надає мені сили.

Відповісти на це Скелі не довелося. Матал скомандував мостонавідникам рушати. Угору знялися стріли, відволікаючи паршенді. Обслуга припустила щодуху.

Командир пригнувся й вискочив поперед них. Лопен чекав осторонь і жбурнув йому мішок з обладунками.

Матал нажахано заверещав на Каладіна, але команди вже прийшли у рух. Той сконцентрувався на меті — захистити Четвертий міст — і різко вдихнув. Із капшука на поясі ринуло Буресвітло, та він не став усотувати забагато. Рівно стільки, щоб відчути сплеск енергії.

Сил летіла перед ним, ставши майже невидимою — лише ледь помітно брижилося повітря. Каладін зірвав