В тіні янгола смерті - Тарас Завітайло

— А де ж ваш батько? — мов би між іншим поцікавився Бородавка.

— Бач який цікавий! — буркнув Іван. — Нема батька. Характерники вбили. А тобі-то яке діло?

— Давно? — вдаючи співчуття, запитав Андрій.

— Та що ти з ними теревені розводиш? — гаркнув на брата Богдан.

— А тобі що! — відрізав Іван. — Може, мені охота з ними поговорити…

— А ми, між іншим, знавали багатьох характерників! Мо’, і тих знаємо, — сказав Андрій, кинувши швидкий погляд на коника.

— Та ну? — здивувався Іван.

— Як їх звали? — запитав Бородавка.

— Мамка знає, — відворкнув Іван. — Ма, як тих чаклунів звали?

Стара відклала тесак убік.

— Як звали? Одного Охрім Чуб, іншого Стецько Замогильний. Бородавку пересмикнуло.

— A-а, знаю, знаю. Неприємні люди… Не раз мав з ними передирку… Один здоровий такий, морда віспою побита, а другий хирлявий і рудий!

Стара аж рот роззявила.

— Ба! І правда, вони!

Іван схопив Бородавку за барки і підняв.

— Де вони? — ревнув він.

— А де ж їм бути? — здивувався Степан. — на Січі!

Перевертень жбурнув Бородавку на підлогу.

— Ех, добратися б до них! — стис кулаки перевертень.

— Можемо влаштувати, — сказав Андрій. — Якщо нас відпустите.

— Ще чого! — гаркнув Богдан. — Знаємо вас. Обдурите й оком не змигнете!

Андрій ображено скривився.

— Та хай мене грім заб’є, коли обдурю! І в Степана зуб на них.

Іван почесав потилицю.

— А що? Може послухати козака? Ма, що скажеш?

— А що мама? А як же м’ясо? — визвірився на брата Богдан.

— А вам що, цих не вистачить? — Андрій кивком голови вказав на нечисть. — А замість нас тих характерників матимете…

— Я проти, — мотнув кошлатою головою Богдан.

— Подумати треба, — клацнув зубами Іван.

— Вийдіть та переговоріть, — сказав Андрій, — ми ж то не втечемо.

Стара відьма, роззявивши рота, дивилася то на одного, то на іншого сина.

— Що, синочки? За батька помститись охота?

Іван кивнув, а брат обурено гаркнув:

— Як же не охота?! Але ж обдурять!

— Козак — душа правдива! — гаряче запевнив перевертня Бородавка.

Богдан пнув його ногою.

— А ті хіба не козаки були?

— Так то ж характерники, а не козаки! — вигукнув Степан. — Тьху на них, нелюдів!

— Бач як заговорив, — здивувався Іван.

— У мене на них зуб, — відповів старий характерник.

— Ну що? — Іван повернувся до матері та брата. — Вийдемо поговоримо?

— Гаразд, — невдоволено буркнув Богдан, і перевертні разом з матір’ю вийшли з землянки.

— Що ти надумав? — пошепки спитав Бородавка.

— Придивися до Коника.

Бородавка придивився: копитце конюшного злегка смикнулося.

— Я знаю цю отруту, вона так діє на погань. Вони зараз відійдуть.

І справді, за якусь мить Коник підвівся й озирнувся, а слідом за ним встав і Никодим.

— Т-с-с-с! — цикнув Андрій.

— Я все чув, — пошепки сказав Коник, розрізаючи тугі вузли на руках Андрія.

— І я чув. Перевертні, — прошептав Никодим, звільняючи від пут Бородавку.

З вулиці долинали голоси братів-перевертнів. Вони галасливо сперечалися між собою, час від часу повискувала і баба.

Козаки і нечисть, приготувавши зброю, сіли за стіл. На столі лежав хліб і сало, тож Никодим узяв кусень хліба, відрізав шматок сала і став жувати.

— Знайшов час, — буркнув Бородавка.

— Гм-м-м! І я їсти хочу! Кабана з’їв би! — сказав Коник і собі відрізав хліба й сала.

— Чого це вони? — здивувався Степан.

— Від отрути відходять, — посміхнувся Андрій.

Шум надворі нарешті затих.

— Жараж почнеччя, — промимрив Никодим, дожовуючи їжу.

Першим увійшов Іван.

— Вважайте, що вам пощас… — не договорив він і застиг на порозі як укопаний.