Острів Вірату - Таня Толчин
— Негайно припинити військові дії! — монотонний голос імператора відлунював у свідомості кожної людини. — Нерозумні, жалюгідні істоти! Навіщо вам ця війна?!
Олріг розумів, що припустився помилки, довіряючи Оррані. Він зверхньо, холоднокровно споглядав риб’ячими очиськами зруйновані кораблі та поранених на палубах людей, одночасно зчитував їхні думки. Остаточно переконався, що ініціатором цієї битви була саме Оррана, яка маніпулювала лардонцями. Помилка, жахливий прорахунок…
«Я не повинен був цього допустити, варто було знищити Джагалла відразу…» — подумки констатував імператор. Його прозоро-сірий погляд зупинився на залитому кров’ю трапі, де лежало нерухоме тіло Рассела. Силою своєї думки Олріг оповив його коконом сірого пологу та здійняв вгору, спрямовуючи в отвір кулі-телепорту. Ще кілька хвилин задумливо споглядав дрейфуючі на поверхні океану кораблі та, зрештою, нейтралізував хвилі паралізуючої енергії.
— Винних буде покарано! — відсторонено пролунав голос Олріга. За мить верховний розвернувся й зник у отворі своєї сфери, немов розчинився в сірій імлі, що огортала простір над поверхнею стихії.
Лардонські воїни з жахом усвідомили, що всі їхні капітани мертві. Імператор покарав винних, позбавив життя тих, хто наважився повстати проти нього. Звісно, битва припинилася. Лардонський та ельгертанський флоти повільно віддалялися один від одного, прямуючи водами океану в протилежні боки, задимленою смугою їх розмежовував простір, де нещодавно вирувала запекла битва. На щастя, Олріг встиг і втрутився вчасно, бо у іншому випадку смертей та жертв цієї безглуздої бійки було би значно більше.
