Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

— Я знаю, та все ж він завжди здавався таким безпечним і знайомим. Що мені тепер чинити? Я планував потай вийти з Ширу й іти до Рівендолу, та я ще не дістався до Цапового Краю, а мене вже вистежили.

— Гадаю, тобі слід дотримуватися свого плану, — сказав Ґілдор. — Не думаю, що Дорога виявиться для тебе заскладною. Та якщо тобі потрібна краща порада, запитай у Ґандалфа. Я не знаю, чому ти втікаєш, і тому мені не відомо, що робитимуть твої переслідувачі. Про це повинен знати Ґандалф. Ти, певно, ще побачишся з ним перед тим, як покинеш Шир?

— Сподіваюся, що так. Але є ще одна річ, яка мене непокоїть. Я вже багато днів чекаю на Ґандалфа. Він повинен був прийти в Гобітон щонайпізніше два дні тому, але не з'явився. І зараз я думаю, що могло трапитися? Чи мені варто на нього зачекати?

Якийсь час Ґілдор мовчав.

— Мені не подобається ця новина, — сказав він нарешті. — Запізнення Ґандалфа не на добро. Але сказано: У справи чарівників не втручайся, бо вони проникливі та гнівливі. Вибір за тобою: іти чи чекати.

— Але також сказано, — відповів Фродо: Не йди до ельфів за порадою, бо вони скажуть і так, і ні.

— Справді? — засміявся Ґілдор. — Ельфи не часто дають необачні поради, бо порада — це небезпечний дарунок, навіть від мудрого мудрому, і на кожному шляху може чекати невдача. Але чого хочеш ти? Ти ж мені всього про себе не розповів, то як же я можу зробити найкращий вибір за тебе? Та якщо ти вимагаєш поради, я дам тобі її задля нашої дружби. На мою думку, тобі треба йти негайно; і якщо Ґандалф не з'явиться до твого відходу, то пораджу і таке: не йди сам. Візьми зі собою друзів, котрі самі захочуть піти і не підведуть тебе. Тепер маєш бути мені вдячний, бо цю пораду я даю неохоче. Ельфи мають свої турботи і свої печалі, їх мало цікавлять справи гобітів або інших створінь на землі. Наші стежки не часто перетинаються, випадково чи ні. Ця зустріч може бути невипадковою, та наразі мета її мені не відома, і я боюся сказати зайве.

— Я глибоко вдячний, — сказав Фродо, — та хотів би, щоби ти мені просто сказав, хто такі Чорні Вершники. Якщо я прислухаюся до твоєї поради, то можу ще довго не побачити Ґандалфа. І тому мушу знати, що за небезпека на мене чигає.

— Чи не досить тобі того, що вони слуги Ворога? — відповів Ґілдор. — Утікай від них! Не промовляй до них ані слова! Вони смертельно небезпечні. Більше нічого в мене не питай! Але моє серце підказує, що, перш ніж усе закінчиться, ти, Фродо, син Дроґо, більше знатимеш про цих страшних істот, аніж Ґілдор Інґлоріон. Нехай оберігає тебе Елберет!

— Але де мені знайти відвагу? Саме цього я найбільше потребую.

— Відвагу можна віднайти в найнесподіваніших місцях. Сподівайся на краще! А зараз спи! Рано-вранці ми підемо, та розішлемо гінців по всіх землях. Інші загони знатимуть про вашу подорож, і ті, хто може творити добро, будуть напоготові. Я назву тебе Другом Ельфів, і нехай зірки осяють кінець твого шляху! Нечасто нас тішать незнайомці, і приємно почути слова Давньої мови з уст інших мандрівників на цій землі.

Фродо відчув, як засинає, ще до того, як Ґілдор замовк.

— Я піду спати, — сказав він. Ельф відвів його в куток, де вже спав Піпін, Фродо впав на постіль і відразу ж заснув глибоким сном без жодних видінь.

IV. По гриби навпрошки

Уранці Фродо прокинувся свіжий і бадьорий. Він лежав у шатрі під деревом, гілки якого схилялися до землі; ложе його було з папороті і трави, високої, м'якої та напрочуд духмяної. Сонце світило крізь тріпотливе листя, яке все ще зеленіло на дереві. Він швидко схопився і вийшов на галявину. Сем сидів на траві край лісу. Піпін навстоячки вивчав небо та погоду. Ельфів і сліду не було.

— Вони залишили нам фрукти, напої та хліб, — сказав Піпін. — Ходи сюди, поснідаєш. Хліб на смак майже як учорашній. Я не хотів тобі залишати, але Сем наполіг. Фродо сів біля Сема і заходився їсти.

— Які наші плани на сьогодні? — запитав Піпін.

— Якомога швидше йти до Цапова, — відповів Фродо і зосередився на їжі.

— Гадаєш, ми побачимо тих Вершників? — радісно запитав Піпін. У вранішньому світлі його не лякала думка навіть про цілий загін Вершників.

— Можливо, що так, — сказав Фродо, незадоволений нагадуванням. — Але я сподіваюся, що ми переправимося через ріку так, що вони нас не помітять.

— Ґілдор тобі про них щось розповів?

— Небагато: лише натяками та загадками, — ухильно відповів Фродо.

— А ти запитував про винюхування?

— Ми цього не обговорювали, — сказав Фродо з повним ротом.

— А слід було би. Я переконаний, це дуже важливо.

— У такому разі я певен, що Ґілдор відмовився би пояснювати, — урвав Фродо. — А зараз дай мені спокій хоч на мить! Я не хочу відповідати на зливу запитань під час сніданку. Я хочу подумати!

— О небо! — здивувався Піпін. — Під час сніданку? — І відійшов до узлісся.

Ясний ранок — підступно ясний, подумав Фродо, — не позбавив його страху переслідування; й він роздумував над словами Ґілдора. До нього долинув веселий голос Піпіна. Той бігав по зеленій траві і співав.

«Ні! Я не можу! — подумав Фродо. — Одна річ — піти з друзями на прогулянку Широм, допоки зголодніємо та потомимось, тоді їжа і спочинок особливо солодкі. А взяти їх у вигнання, де від голоду й утоми може не бути порятунку, — це щось цілком інше, навіть якщо вони бажають іти. Спадок залишили мені одному. Напевно, навіть Сема зі собою не можна брати». Він глянув на Сема Правонога й помітив, що той за ним спостерігає.

— Ну, Семе! — сказав він. — Що ти на це? Я якомога швидше покидаю Шир; хочу покинути справді, я щойно вирішив ані дня не чекати у Струмковій Балці.

— Дуже добре, пане!

— Ти все ще хочеш іти зі мною?

— Так.

— Подорож буде дуже небезпечна, Семе. Вона вже небезпечна. Скидається на те, що ніхто з нас не повернеться.

— Якщо ви не повернетеся, пане, то і я не повернуся, це точно, — сказав Сем. — Мені казали: «Не покидай його!». «Покинути його! — сказав я. — Та нізащо! Я піду з ним, навіть якщо він полізе на Місяць, а якщо хтось