Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

— Можливо, їх було декілька? — обережно висловив пропозицію Паровоз.

— Як ви собі уявляєте злагоджену роботу команди чорних магів? — гмикнув координатор. — Ні, його стиль надто неповторний, саме в силу своєї невловимості. Він працює не лише з магією, він працює з людьми — каже те, що від нього хочуть почути, робить те, що від нього очікують. Він настільки переконливий у своїй ролі, що навіть білі не відчувають фальшу, навпаки, вони скорше готові не довіряти словам поліції. Ви не уявляєте, як складно для чорного такого досягти!

Капітан Бер уявляв.

— Тобто, резюмував він, — схопити його ви можете тільки «на ділі».

— Саме так. Окружний офіс зараз працює над виявленням контактів.

Паровоз прикинув і вирішив, що чекати результатів від старого Юдтера містер Сатал буде довго: відставки шеф окружного відділу НЗАМПІС, враховуючи свій похилий вік, не боявся, а політику столичних властей критикував давно і нецензурно. Треба буде Беру особисто поговорити зі старим — вони зобов’язані запобігти кривавій розв’язці цієї історії, а в тому, що вона буде кривавою, капітан ні на секунду не сумнівався. Потім можна буде клопотати пере судом про зм’якшення вироку, навіть взяти підприємливого хлопця в штат, краще — об’єднавши перший і другий підходи. Але перед тим його слід принаймні знайти.

— Ну але хоч щось конкретне у вас уже є?

Місс Кевінахарі знову взяла слово:

— Нам вдалося встановити, що у своїх пересуваннях він користується громадським транспортом; аналіз показує, що вихідною точкою маршруте скорше за все є Редстон. Крім того, в його діях можна помітити деяку періодичність, наприклад, він ніколи не приїжджає до клієнтів в середу. Можна, звичайно, допустити що причиною цього є якісь забобони, але скорше за все, в цей час він просто зайнятий на офіційні роботі.

Редстон! Ось чому вони прийшли до нього. Паровоз спробував прикинути, хто з його підопічних міг би вплутатися в таку авантюру, і змушений був покидати головою

— Редстон — велике місто, тут дуже багато чорних магів, до того ж — університет. А цьому типові, щоби щезнути серед натовпу городян, досить просто переодягнутися.

Містер Сатал неохоче кивнув:

— Є шанс відстежити його на вокзалі — постать в чорному плащі, з паличкою і саквояжем мала б одразу кидатися в очі.

— Скільки людей ви маєте намір задіяти в операції зі стеження? — без ентузіазму уточнив капітан Бер, подумки оцінюючи свої можливості.

— Двох! — заспокоїла його місс Кевінахарі. — Буде дивно, якщо я сидітиму на вокзалі сама, без супутника.

За чверть години операцію було сплановано. Паровоз не міг не визнати, що засідка за участі емпата — найпевніший засіб вирішення проблеми. Сам координатор брати участь у засідці (хвала предкам!) не збирався — його очі горіли жагою активної діяльності, чорний рвався у бій. Капітан Бер мав надію, що об’єктом атаки Сатала стане окружна «очистка». Боєць, який чергував замість секретаря, викликав машину, і розлючене керівництво вдалося спровадити до готелю.

Коли товстезні двері кабінету зачинилися за спинами гостей, містер Воскер шумно видихнув: старший аналітик Редстонського «нагляду» був людиною нервовою і від словосполучення «чорний маг» помітно блід. Зустріч з новим начальством нагнала на бідолаху сум.

Інспектор Штосс прокашлявся:

— Гм. Діяльний мужик.

Капітан Бер тільки посміхнувся:

— Щоби розрухати Ґрокка — саме те. Ти ось що, — він повернувся до Хамерсона (лейтенант меланхолійно скинув брови), — у окружних чистильників нічого не бери, і своїм скажи, щоби ніяких послуг по дружбі їм зараз не робили. Все лише через мене! Запити — з підписом, документи — з візами. Решти це теж стосується, — підлеглі з розумінням закивали. — Ґрокк зараз смикатися буде, як шибеник на мотузці, нас би за собою не потягнув!

Вечірній офіс НЗАМПІС був тихий і порожній. Містер Сатал гордо крокував до виходу, несхвально озираючи діжки з фікусами і вазонки з квітами, а його супутниця дотримувалася непроникного мовчання. Координатор не витримав першим:

— Який жахливий тип, — процідив він крізь зуби, — як тільки з такими пиками стають офіцерами!

Міс Кевінахарі єхидно посміхнулася, але голос її звучав серйозно і стримано:

— Конрад Бер працює в «нагляді» довше, ніж я живу, має ідеальний послужний список, ліквідував інцидент у Нінтарку, двічі нагороджений найвищими нагородами. Умілий і відповідальний керівник.

— І як його нинішня поведінка поєднується з досвідом бійні в Нінтарку? — пирхнув координатор.

— Він не виявив ентузіазму, — визнала емпатка, — але сказати, що він не розуміє проблеми, не можна. Скорше, він вибирає менше зло. Очевидно, що ситуація настільки серйозна, що він готовий заплатити за двадцять вдалих ритуалів вигнання одним невдалим, хай той і вб’є мага і тих, хто опиниться поряд.

— Сволота.

— Цинічний, — визнала емпатка, — схильний маніпулювати оточуючими, але відданий справі. Шукати нашого фігуранта він буде.

— Ще би він не став.

— Хочу звернути вашу увагу, що згадка про Відділ Усунення викликає неадекватну реакцію у всіх, кого ми опитували.

— Ще б не так! — містер Сатал спересердя мало не плюнув. — Та будь я проклятий, якщо хтось з цих скотів залишиться на службі!

— У цьому є вина центру, — нагадала Міс Кевінахарі, — можна було зрозуміти, що десять років спокою погано відіб’ються на колективі, який повністю складається з чорних магів.

— Останні три роки у них було чим розвіятися.

Емпатка не стала сперечатися. На сходах під’їзду містер Сатал затримався і завмер, уважно розглядаючи вулицю, ніби, очікуючи, що побачить перед собою людину в плащі і з паличкою.

— Не був тут з часів випускного, — тихо зауважив він, — нічого не змінилося! Провінція.

— А ви би хотіли щось міняти? — хитнула головою Міс Кевінахарі.

Старший координатор не спіши відповідати. Сусідньою вуличкою з дзвоном і гуркотом прокотився трамвай, із напівпідвалу на розі долинала приглушена музика. Останні співробітники НЗАМПІС з полегкістю на обличчях залишали офіс, щось жваво обговорюючи (п’ятниця!).

— Я — не хочу, — дуже серйозно сказав маг.

Більше до цього питання вони не поверталися.