Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Читаємо онлайн Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
провалля й став у стройову стійку: руки зчеплені за спиною, ноги на ширині плечей. Доки він залишався віддалік мосту, йому не загрожувала небезпека. Паршенді облишили луки й відступали. Удалині, на лівому боці плато, овальним кам’яним курганом височіла хризаліда.

Каладін хотів подивитися. Це допомагало мислити по-солдатському, а таке мислення у свою чергу допомагало переживати смерті близьких. Решта обслуги нерішуче наблизилася до нього й заполонила довколишній простір, постававши в стійку «вільно, по-парадному». Навіть Шен-паршмен приєднався до гурту, мовчки наслідуючи інших. Досі він покірливо долучався до кожної мостонавідної вилазки: не відмовлявся наступати на своїх і не пробував вдаватися до шкідництва. Ґаз був розчарований, але Каладін не дивувався. А чого ж іще чекати від паршмена?

За винятком тих, хто на іншому боці розколини. Командир вдивлявся в битву, проте ніяк не міг зосередитися на тактиці. Смерть Данні надто гнітила його. Той хлопчина був йому другом, одним із найкращих членів команди та чи не першим підтримав його.

Кожен загиблий мостонавідник наближав їх до межі катастрофи. Не один тиждень знадобиться для того, щоб належно вишколити людей. І доки ті будуть більш-менш готові до бою, обслуга втратить половину чисельності, якщо не більше. А це аж ніяк його не влаштовувало.

«Що ж, доведеться шукати спосіб зарадити цьому», — подумав Каладін. Він усе вже вирішив і не міг дозволити собі впадати в розпач. Розпач був розкішшю.

Порушивши парадну стійку, він відійшов від краю провалля. Решта мостонавідників здивовано озирнулися йому вслід. Каладін нещодавно взяв собі за звичку стояти, спостерігаючи за битвами до самого кінця. Солдати Садеаса звернули на це увагу. Більшість гадала, що, чинячи так, обслуга забагато на себе бере. Однак дехто, здавалося, поважав Четвертий міст за таку поведінку. Він знав, що про нього ходили чутки ще від часу тієї історії з бурею, тож нові поголоски лише підкріплювали старі.

Команда пішла за ним, і Каладін повів їх через кам’янисте плато. Він навмисно більше не дивився на розчавлене й понівечене тіло на мосту. Данні був чи не єдиний мостонавідник, який зберіг хоч натяк на невинність. І ось тепер лежав мертвий: розтоптаний військом Садеаса, прохромлений стрілами з обох сторін. Непотрібний, покинутий, забутий.

Командир нічого не міг для нього зробити. Тож натомість попрямував туди, де на клапті голого каменю валялася знеможена обслуга Восьмого мосту. Йому пригадалося, як він і сам колись так лежав — після своїх перших вилазок. А тепер хіба трохи захекувався.

Як і зазвичай, решта мостонавідних команд, відступаючи, поки´дали своїх поранених. Якийсь бідолаха з Восьмого повз до «товаришів», а з його стегна стирчала стріла. Каладін підійшов ближче. Той мав темно-коричневу шкіру й карі очі, а густе чорне волосся було стягнуте ззаду в довгий хвостик-косицю. Довкола нього аж кишіло болекузьками. Він звів очі, коли поряд замаячили командир та інші з Четвертого мосту.

— Не ворушися, — тихо сказав йому Каладін, опускаючись навколішки й обережно перевертаючи того, щоб як слід оглянути рану. Тоді задумливо пропальпував її. — Тефте, треба розвести вогнище. Діставай трут і кресало. Скеле, мої нитки з голкою все ще в тебе? Вони мені знадобляться. А де це Лопен із водою?

Його люди мовчали. Він відірвав погляд від отетерілого пораненого.

— Каладіне, — не витримав Скеля, — ти сам знаєш, як інші мостонавідні команди ставляться до нас.

— Мені начхати, — відказав командир.

— У нас немає зайвих грошей, — втрутився Дрегі. — Увесь наш дохід заледве дає змогу нашкребти на бинти для своїх.

— Плювати.

— Якщо ми дбатимемо про чужих поранених, — не здавався той, хитаючи білявою головою, — нам доведеться годувати їх, доглядати…

— Я щось придумаю, — відрізав Каладін.

— Але… — почав було Скеля.

— А бодай вам буря! — скипів командир, встаючи й обводячи плато рукою. Його всівали тіла мостонавідників, до яких нікому не було діла. — Ось, полюбуйтеся! Хто подбає про них? Аж ніяк не Садеас. І не «друзі» з їхніх команд. Сумніваюся, що навіть самі Вісники звертають на них хоч найменшу увагу. Я не стоятиму й дивитимусь, як довкола конають поранені. Нам треба бути кращими за них! Ми не можемо, наче ті світлоокі, відводити погляд, удаючи, що не бачимо. Цей горопаха — один із нас. Достоту як Данні. Світлоокі розбалакують про честь. Розкидаються пустопорожніми заявами про свою шляхетність. Та за все життя я знав лиш одного чоловіка, якого й справді можна назвати людиною честі. Він був хірургом і допомагав усім підряд — разом із тими, хто його ненавидів. І їм навіть передусім. Що ж, ми покажемо Ґазу, Садеасу, Гашал і всякому іншому бурепокидьку, котрому закортить подивитися, чому він мене навчив. А тепер беріться до роботи й годі скиглити!

Четвертий міст дивився на нього широко розплющеними присоромленими очима, а тоді разом прийшов у рух. Тефт організував бригаду санітарів, яких послав на пошуки поранених з числа обслуги, а інших відрядив збирати кору скелебруньок на паливо. Лопен і Даббід кинулися по ноші.

Каладін опустився навколішки й обмацав ногу пораненого, а перевіривши, наскільки швидко витікає кров, дійшов висновку, що припікання не потрібне. Він обламав древко стріли й обробив рану слизом з якоїсь конічної мушлі для анестезії. А тоді висмикнув вістря, від чого пацієнт застогнав, і скористався особистим перев’язувальним пакетом, щоб забинтувати ушкоджене місце.

— Притримуй ось так руками, — проінструктував його Каладін. — І не ставай на цю ногу. Я перевірю, як ти, перш ніж ми вирушимо назад до табору.

— А як же… — почав поранений. Хоча, з огляду на колір шкіри, командир запідозрив у ньому азіша, той говорив без найменшого акценту. — Як же я повернуся туди, якщо на ногу не можна ступати?

— Ми понесемо тебе, — пояснив Каладін.

До глибини душі вражений чоловік звів на нього очі, у яких проступали сльози.

— Я… Дякую.

Той коротко кивнув і відвернувся, а Скеля з Моашем якраз піднесли чергового пораненого. Тефт розкочегарював багаття, від якого йшов їдкий запах вогких скелебруньок. У нового пацієнта був забій голови та глибокий поріз на передпліччі. Каладін простяг руку, вимагаючи ниток.

— Керманичу, хлопчику мій, — тихо промовив Тефт, подаючи йому шовний матеріал та опускаючись навколішки, — не сприйми це за скаргу — я ні на що не нарікаю, — але скількох людей ми реально можемо з собою забрати?

— Нам уже доводилося носити трьох, — відказав командир. — Пристебнувши ременями поверх

Відгуки про книгу Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: