Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

Всю довгу зимову ніч Даркен Рал провів за роботою. До світанку весь пісок був покритий таємничими знаками. Прийшла пора покласти туди шкатулки, кожну — в належне місце, щоб вони вмістили в себе велику міць стародавньої магії. Настав другий день зими. З першими променями сонця Рал знову переніс шкатулки Одена на вівтар. Старий Чарівник з подивом зазначив, що тепер вони відкидають тіні зовсім в іншій кількості. Властивості шкатулок змінилися. «Ще один захід обережності», — зрозумів Зедд. Слідуючи вказівкам Книги, Даркен Рал першою зліва поставив шкатулку з однією тінню, другою — з двома тінями, і останньою — з трьома.

— Продовжуй, — наказав він, пожираючи поглядом непроникно чорні поверхні.

Не вагаючись ні хвилини, Річард вимовив наступний абзац.

«Якщо ти належним чином слідував кожному слову цієї Книги Тіней і вірно виконав всі вказівки, ти гідний нагороди. Магія Одена готова скоритися переможцю. Отже, розпоряджайся нею, як порахуєш за потрібне. Пам'ятай: однієї тіні недостатньо, щоб підтримати життя, три тіні — більше, ніж можуть винести всі живучі. Рівновага — посередині: одна тінь — за тебе і одна — за світ, яким ти будеш правити владою Одена. Дві тіні означають єдиний світ під єдиною владою. Відкривши належну шкатулку, ти знайдеш нагороду».

Даркен Рал повільно повернувся до Шукача.

— Далі.

Той розгублено моргнув.

— «Прав на свій вибір». Це кінець.

— Повинно бути щось ще.

— Ні, Магістр Рал. «Прав на свій вибір.» Це кінець, останні слова.

Рал схопив Річарда за горло.

— Ти вивчив її всю? Всю Книгу?

— Так, магістр Рал.

Магістр Рал почервонів.

— Ти брешеш! Скринька з двома тінями несе смерть гравцеві! Я попереджав тебе, що принаймні це мені відомо!

— Я не брешу. Кожне слово, сказане мною, — правда. До останньої літери!

Дарці Рал розтиснув руки.

— Я не вірю тобі. — Він кинув погляд на Майкла. — Підріж їй горло!

Річард впав на коліна.

— Будь ласка! Ти обіцяв! Ти сказав: якщо я зроблю, як ти велиш, ти не завдасиш їй шкоди! Будь ласка! Я сказав правду!

Не зводячи допитливого погляду з обличчя Шукача, Рал зупинив Майкла недбалим помахом руки.

— Я тобі не вірю. Якщо ти негайно не скажеш все як є, я уб'ю твою пані.

— Ні! — Злякано вигукнув Річард. — Я сказав правду! Я не можу нічого змінити, це буде обман!

— Останній шанс, Річард. Обирай: або ти скажеш правду, або вона помре.

— Я не можу більше нічого сказати, — ридав Шукач. — Це буде брехнею! Клянуся, Магістр Рал, я говорив правду і тільки правду!

Зедд піднявся на ноги. Він повільно відірвав погляд від сталевого клинка, приставленого до горла Келен, від широко розкритих зелених очей Матері-сповідниці і подивився на Даркена Рала. Очевидно, той почерпнув якісь уривчасті відомості з іншого джерела таємних знань. Відомості, суперечили тому, про що говорилося в Книзі Зниклих Тіней. З подібними розбіжностями рано чи пізно доводилося стикатися будь-якому чарівникові, і того, хто вивчав мистецтво магії, цим не здивуєш. Згідно неписаного закону, перевага в таких випадках віддавалася Книзі, присвяченій даному питанню. Спроби вчинити інакше завжди тягнули за собою фатальний результат. В душі Зедда прокинулася божевільна надія. Що, якщо Рал не обізнаний з цього приводу, і неуцтво погубить його?

На обличчі Даркена Рала знову з'явилася посмішка. Він лизнув кінчики пальців і провів ними по бровах.

— Гаразд, Річард. Досить. Я просто повинен був переконатися, що ти не збрехав.

— Ні, Магістр Рал! Клянусь життям пані Келен, кожне сказане мною слово — правда.

Даркен Рал кивнув і зробив знак Майклу. Той слухняно опустив ніж. Келен безсило заплющила очі. По щоках її бігли сльози. Рал повернувся до скриньок і зітхнув, глибоко і задоволено.

— Нарешті, — прошепотів він. — Магія Одена — моя.

Зедд не міг нічого розгледіти за спиною Рала, але знав, що той підняв кришку на середній скриньці. Старий Чарівник міг судити про це по яскравих відблисках, які загралих навколо. Золотисте світло, що здавалося густим і неймовірно важким, нехотя підвелося зі шкатулки, зависло над Магістром Даркеном і огорнуло його золотим сяйвом. Рал повернувся. На обличчі його грала блаженна посмішка. Даркен Рал трохи піднявся над землею, розпростер руки і величаво поплив до центру піщаного кола. Мерехтлива хмара слідувала за ним, повторюючи кожен рух нового володаря світу. Коли Рал зупинився, хмара стало повільно обертатися навколо нього.

— Дякую тобі, сину мій, — урочисто вимовив Даркен Рал, звертаючись до Шукача. — Дякую за те, що повернувся і допоміг Отцю Ралу. Ти отримаєш нагороду: я вмію тримати слово. Сьогодні, синку, ти вручив мені ключі від світу. Відтепер він мій. Я відчуваю цю владу всім своїм єством. Проте Річард, ти й уявити собі не можеш, наскільки це чудово.

Шукач ніяк не відреагував на вдячну промову Отця Рала. Погляд його здавався порожнім і безглуздим. Зедд опустився на землю. Все скінчено. Невже Річард не розуміє, що накоїв? Як міг Шукач Істини віддати магію Одена Даркену Ралу? Дозволити йому правити світом? А ось як: Річарда торкнулася сповідниця. Тут немає його провини. Він втратив волю, а Келен була позбавлена можливості наказати йому. Злість пройшла. Старий Чарівник пробачив Річарда.

Якби у Зедда збереглася магічна сила, він, не вагаючись, вдихнув би своє життя в чарівний вогонь. Але тут, у володіннях Даркена Рала, Чарівник був безпорадний. На нього навалилася безмірна втома. Зараз, як ніколи раніше, Зедд відчував себе немічним і старим. Він знав, що вже не встигне постаріти більше. Але не через себе горював Чарівник. Душа його вболівала за усіх невинних.

Омитий золотим сяйвом, Рал плавно піднявся ще на кілька футів. По обличчю його блукала щаслива усмішка, в очах світилося торжество. Він в екстазі опустив повіки