Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

«Немудро кидатися чимось в бойового мага. Особливо, якщо він тебе бачить.»

Юнак уже усвідомив свою помилку. На мить його очі зблиснули лютою ненавистю, а потім він мовчки опустився на коліна.

Тангор гмикнув: демонстрація покори його не вразила. Маг штуркнув ліктем куратора.

— Ось що, сходи-но ти, поклич жандармів! Ні, почекай, я з тобою Макса відправлю — раптом, їх тут троє.

Менше, ніж за годину, дивних волоцюг доставили в будівлю міської жандармерії. Містяни, які не застали вибрика войовничого юнака, відчували до голодранців щире співчуття, а вдова Арчер повністю готова була відмовитися від своїх простирадл, але суворі жандарми встигли кудись зателефонувати, і через півгодини за затриманими прибула делегація з старого форту. До її складу входив бойовий маг, білий, з ніг до голови обвішаний амулетами, і троє міцних парубків з армійською виправкою. Метью крадькома перевів дух — він був радий, що ці двоє вирушать кудись інде. Йому не подобалося, що почалися розмови про милосердя. Напівголий юнак більше нагадував не турботливого родича, а зачарованого слугу, про яких куратор лише мигцем чув на курсах. Са-оріотець понуро дивився в землю, але Метью здогадувався, чого той ховає очі — ненависть, яка в них світилася, змусила би людей відсахнутися.

«І, головне, — за що? Перший прийшов, пограбував, намагався покалічити. Що би було, якби замість Тангора там виявився старий Паффет?»

Наостанок офіцер НЗАМПІС виголосив промову про те, як прекрасно буде чужинцям під його пильним наглядом. Жандарми полегшено зітхнули і потупцяли на берег: на камені знову вимило фрагменти тіла. Жовті плямки відвертаючих буїв навколо тої самої мілини було добре видно з будь-якого місця Танура, чайка на даху клювала щось, що підозріло нагадувало людську кисть, а над небокраєм, передвісниками чергового зимового шторму, збиралися хмари — грозова фіолетова маса.

«Що з це таке, наче прокляли! Чи наврочили, і навіть ясно, хто. Чи не через це люди раніше так не любили чорних магів?»

На погляд Метью, обстановка ставала надто нервовою, а коли чорні нервують, їх характер псується. Підопічного треба було терміново відволікти чимось приємним, і куратор навіть придумав, чим.

«Розповім-но я йому про музей старовини в Артромі! Знайдені в морі артефакти повинні його зацікавити.»

Але використати настільки незвичайну для чорного принаду Метью не встиг: історія з са-оріотцями мала продовження. Наступного дня, провівши Тангора до місця літературних штудій, куратор зрозумів, що сьогодні виспатися на роботі у нього не вийде: його підопічного чекали старший координатор і віддалено знайомий офіцер з керівництва старого форту (не з магів).

Офіцер встав і церемонно поклонився, Аксель залишився сидіти. Лице некроманта набуло незрозумілого вигляду, а Метью почав подумки перебирати стандартні схеми вирішення конфліктів (в тому, що присутні полаються, він ні на секунду не сумнівався).

— Для мене велика честь познайомитися з вами, пане Тангор! Коли ви пішли, НЗАМПІС втратив цінного співробітника.

Метью подумки поставив офіцерові мінус. Не слід було так швидко переходити на конкретику — ще невідомо, як поставиться до свого звільнення з «нагляду» сам некромант.

— Мені дуже незручно вас непокоїти, але, враховуючи ваші глибокі пізнання в магії управління, нам просто нема до кого більше звернутися….

— У вас проблема, — сухо констатував Тангор.

— Так, і ви її бачили — імперський маг, судячи за клановим татуюванням, мало що не офіційний представник імперського дому. Зараз ми поїмо його снодійним, але довго так робити не можна — це шкідливо для здоров’я, а з застосуванням до нього еліксирів, які пригнічують Джерело, виникли складності…

— У вас закінчився блокатор? — спитав чорний?

Офіцер змучено посміхнувся:

— Ні. Питання в наслідках. Як ви, напевне, помітили, маг подорожував у супроводі слуги. Цих двох пов’язує якесь закляття, у випадку зникнення Джерела, воно змінить форму. Причому, зв’язок двосторонній, і наші експерти не можуть сказати, чи постраждає лише один з них, чи обоє помруть.

— А я тут при чому?

— Закляття чорне.

— На білому магові? — Тангор був вражений.

— Імперські витребеньки, — пробуркотів зі свого крісла Аксель. — Чорні контролюють білих, білі контролюють чорних. Нікому не дозволено набирати надто велику силу.

— Як це, білі контролюють чорних? — зацікавився некромант.

— Опосередковано!!! Ти зможеш, чи не зможеш?

На обличчі Тангора з’явився той характерний вираз, з яким чорні намагаються відбрехатися вид будь-якої нової роботи.

— Скільки? — швидко втрутився офіцер.

Обіцяні гроші некроманта не сильно розрадили.

— А давайте не будемо? — з дебільним ентузіазмом запропонував він. — Закрийте десь хлопця і шугоніть мага — спрацює не гірше, ніж у імперців!

— Закрити? — обурився офіцер. — А що, якщо слуга — омана?

— Ну і фіг з ним.

— Яке — фіг?!! — Аксель ляснув долонею по підставці під лікоть. — У нас все узбережжя са-оріотцями кишить. У них структури покори з дитинства закладені, один-єдиний заклинатель відмобілізує все це стадо і влаштує нам криваву бійню!

Погляд Тангора став жорсткішим — тиску на себе чорний допустити не міг. «Зараз почнуть лаятися.» — Метью подумки зітхнув і теж прикинувся дебілом.

— Може, варто привести цього чоловіка до тями і про все розпитати? Пара емпатів впораються з цим без всяких чар. А баламутити йому тут нема кого — біженців на танурський мис виносить лише у вигляді трупів.

«Головне, щоби ніхто не задумався, з якого переляку зачарований буде з нами говорити.»

В розмові з’явилася пауза. Обом чорним не подобалася думка, що їх можна замінити білими.

— Так ми і зробимо, якщо інших можливостей уже не залишиться, — вловив гру куратора офіцер. — Ми розуміємо, майстре Тангор, що ви дуже зайняті і не схильні виконувати чужу роботу. Але, можливо, ми зможемо взяти на себе якусь рутину, і у вас вийде викроїти для нас годинку?

Некромант закусив губу, порахував щось на пальцях і покосився на Акселя.

— Я хочу знати про ці «імперські заморочки» в деталях. Ну і гроші, звичайно.

— Гроші — зайве, — одразу втрутився Аксель.

— Гроші — це святе! — не погодився офіцер. — Оформлення контракту займе півгодини. Коли вам буде зручно почати?

— Давайте зараз, — зітхнув некромант. — А то потім… гм… знову якісь справи наваляться.

В старий форт Метью не пустили — послалися на режим секретності. І це на цивільному об’єкті, де він сто разів бував.

«Придумали би щось переконливіше, чи одразу б армійський штандарт на вежу вивісили!»

Куратор ввічливо розкланявся з Тангором і вирушив в портову пивну думати про життя.

Де і просидів три години з карафкою молодого вина, бездумно розглядаючи хвилі, що одна за одною розбивалися об набережну.

За сусіднім столиком старші рибаки мусолили вічні теми: улов і погоду. Хлопчаки запускали на відмілині повітряних зміїв під керівництвом жандарма, обов’язком якого, в принципі, було такого